Гонка до загального штучного інтелекту (AGI) вже йде, і, за аргументами технологічного журналіста Кевіна Руза, її учасники давно не можуть назвати, де фінішна лінія. Його книга The AGI Chronicles описує, як ті, хто будує найпотужніші системи, діють на основі страху перед надінтелектом, але приходять до висновку, що прискорювати розробку — відповідальний вибір. Руз колишній колумніст New York Times, нині разом із NPR веде подкаст Machine Gods. Ось п'ять головних думок із його книги.
Значна частина людей, які зайшли в ШІ, робили це зі страху перед суперінтелектом. Руз виділяє три групи: науковці, шукачі та «виживальники». Усі три, попри різні мотиви, доходять одного висновку: прискорення — це правильний шлях. Найвиразніший приклад — Даріо Амодеї, який пішов з OpenAI через занепокоєння темпами розвитку, а згодом створив власну компанію-конкурента.
Прорив, за книгою, не був результатом одного геніального рішення. Він прийшов із масштабування нейронних мереж через величезні обсяги даних і обчислювальних потужностей. Статтю Амодеї 2017 року «Big Blob of Compute» часто згадують як поворотну для OpenAI: саме цей підхід привів до GPT-1, GPT-2 і сучасних великих мовних моделей, на яких сьогодні працює більшість продуктів на ринку.
Усередині індустрії роботу часто описують як гуманітарну місію, а культура «відчуття AGI» має майже релігійні риси. За спогадами, колишній головний науковий співробітник OpenAI Ілля Суцкевер проводив на зібраннях скандування та палив опудала. Ті, хто були першими переконаними, сьогодні керують впливовими компаніями, і від їхніх рішень залежить, як швидко технологія потрапить до користувачів.
Спочатку лідери галузі планували життя після появи AGI. Сем Альтман, Деміс Хассабіс і Даріо Амодеї в різний час говорили про те, що буде далі. Близько 2025 року в індустрії закріпилася інша метафора — «гонка Червоної королеви», коли потрібно бігти щосили, щоб лишитися на місці. Немає узгодженого визначення AGI і немає тесту, який би підтвердив його досягнення. Лабораторії повторюють прориви одна одної за лічені місяці. За повідомленнями, співзасновник Google Ларрі Пейдж вважає за краще, щоб компанія збанкрутувала, ніж програла цю гонку. Сундар Пічаї, за словами Руза, рідко вживає саме слово AGI.
Найсуперечливіша думка книги: Руз вважає, що AGI вже настав, якщо брати за основу загальне визначення, тобто здатність виконувати широкий спектр завдань. Водночас інтелект цих систем «зубчастий»: моделі блищать у складній математиці, але можуть помилятися в підрахунку літер або провалювати базову арифметику. Головна тривога Руза — не в самих моделях, а в інституціях, які поводяться так, ніби нічого не змінилося.
Для українських команд висновки книги практичні. Якщо ви інтегруєте ШІ в продукт, маркетинг чи внутрішні процеси, не варто чекати «моменту AGI» як сигналу до дії: технології вже працюють, але їхні обмеження нерівномірні. Перевіряйте результати там, де модель слабка, і не довіряйте їй базові розрахунки без контролю. Українському ринку, де багато команд працює з глобальними моделями через API, це особливо актуально: залежність від чужих лабораторій і їхніх темпів — реальний бізнес-ризик, який варто враховувати в плануванні.