Олег Саленко, найкращий бомбардир чемпіонату світу 1994 року, пригадав обставини свого унікального досягнення — п'яти забитих м'ячів в одному матчі проти збірної Камеруну. Про цей рекорд, а також про шлях у футболі він розповів у великому інтерв'ю, де відверто оцінив власну кар'єру з висоти років.
Саленко починав у ленінградській команді «Дружба», а згодом перейшов до спеціалізованого класу школи «Зміна». За його словами, саме там стало зрозуміло, що футбол — це серйозно: два уроки, тренування замість наступних занять, потім знову навчання, а двічі на тиждень — додаткові тренування. Такий розпорядок дисциплінував і змушував постійно рухатися вперед.
У 1988 році він став чемпіоном Європи серед юнаків, а наступного року — найкращим бомбардиром молодіжного чемпіонату світу. Однак, за його словами, будь-який успіх потрібно правильно оцінювати. На чемпіонаті світу в Саудівській Аравії команда дійшла до чвертьфіналу, де вела проти Нігерії 4:0, але основний час завершився з рахунком 4:4, і команда вилетіла. Цей матч Саленко називає уроком на все життя: не можна розслаблятися, вважаючи, що все вже зроблено.
У дорослий футбол він потрапив дуже рано. У 16 років, після вдалого виступу за юнацьку збірну СРСР на Кіпрі, де він забив три м'ячі, його запросили до «Зеніту». Того року він ще не зіграв через незаявку, але наступного сезону в першому ж матчі чемпіонату СРСР відзначився дебютним голом у віці 16 років.
Перехід до київського «Динамо» виявився непростим. Після чемпіонату Європи представник клубу Анатолій Сучков вів переговори з батьками Саленка, ішлося не лише про футбол, а й про переїзд усієї родини та житлові питання. Перед останнім матчем «Зеніту» в Москві футболісту повідомили, що за ним приїхали близько тридцяти людей із військкомату, адже він досяг призовного віку. Довелося розіграти спектакль: за п'ять хвилин до фінального свистка він впав, «організувавши» собі струс мозку, після чого кілька днів лежав у лікарні. Туди приїжджав Павло Садирін із генералами, умовляв залишитися в «Зеніті», навіть пропонував ключі від квартири на Кутузовському проспекті та від «Волги». Але Саленко відповів, що вже домовився про перехід із Валерієм Лобановським, тому їде до Києва.
Знайомство з Лобановським, за спогадами футболіста, тривало приблизно пів години. Тренер пояснив, що вимагає дисципліни, дотримання командних правил та виконання поставлених завдань, водночас запевнив, що клуб виконає свої обіцянки. Саленко досить швидко отримав можливість грати, хоча в команді були такі футболісти, як Бєланов і Протасов. Коли в Ігоря Бєланова виникли проблеми зі здоров'ям, Саленко отримав свій шанс і поступово почав виходити на поле.
Найскладнішим у роботі з Лобановським він називає необхідність приймати рішення тренера, навіть якщо не одразу їх розумієш. Один епізод Саленко довго не міг забути: у 1990 році «Динамо» виграло чемпіонат СРСР, успішно виступало в Кубку країни, а він забив три м'ячі у фінальному поєдинку проти московського «Локомотива». Після цього, за його власним визнанням, він, напевно, був неправий у якихось рішеннях — цей урок Лобановського залишився з ним назавжди.
Окрема частина розмови — кар'єра в Іспанії, Шотландії та Туреччині, а також травми, які вплинули на подальшу долю Саленка у футболі. Він також торкнувся теми сина Романа та його футбольного шляху. Загалом інтерв'ю стало відвертою ретроспективою: від дворового футболу в Красносельському районі Ленінграда до світового рекорду, який досі входить в історію чемпіонатів світу.