Американські економісти Роберт Голл і Майкл Вудфорд стали лауреатами Нобелівської премії з економіки 2026 року. Шведська королівська академія наук оголосила про це в Стокгольмі, відзначивши їхній внесок у створення моделей, які допомагають урядам і центральним банкам ефективніше реагувати на економічні шоки — від енергетичних криз до інфляції.
Голл працює в Стенфордському університеті, Вудфорд — у Колумбійському університеті в Нью-Йорку. Під час телефонної розмови з комітетом Вудфорд сказав: «Це величезна честь. Це несподіванка».
Нобелівський комітет наголосив, що дослідження лауреатів дали змогу «керувати великими макроекономічними кризами набагато ефективніше, ніж раніше», і були надзвичайно корисними під час пандемії та енергетичних криз останніх років.
Тривалий час уряди реагували на економічні потрясіння за рецептами Джона Мейнарда Кейнса: знижували відсоткові ставки й податки, збільшували державні видатки, щоб стимулювати споживання та інвестиції. «Це кейнсіанський рецепт, і він працював добре — поки не перестав», — зазначив Тімо Боппарт із Нобелівського комітету з економіки.
Проблема стала очевидною в 1970-х роках, коли світова економіка зіткнулася зі стагфляцією — одночасним високим рівнем інфляції та безробіття. Це довело, що прості макроекономічні залежності не працюють. Голл і Вудфорд удосконалили кейнсіанську модель, врахувавши, як насправді ухвалюють рішення домогосподарства та бізнес.
«Економічні результати є наслідком мільйонів рішень, ухвалених на мікрорівні домогосподарствами та підприємствами», — підкреслили в комітеті. Замість погляду на економіку «з висоти пташиного польоту» дослідники запропонували аналізувати її знизу догори, що, за словами комітету, «спричинило зміну парадигми в теорії стабілізаційної політики».
Голл досліджував, як споживчі рішення залежать від очікувань щодо майбутніх доходів. «Якщо люди оптимістичні, вони споживатимуть більше, ніж якщо песимістичні», — пояснюють у комітеті. Водночас очікування можуть різко змінюватися під впливом нової інформації, тому прогнозувати споживчі видатки практично неможливо. Олівʼє Бланшар, колишній головний економіст МВФ, зауважив, що ця непередбачуваність «не є доброю новиною для прогнозистів чи політиків», але її необхідно враховувати.
У статті 1982 року, написаній разом з економістом Фредріком Мішкіним, Голл зʼясував, що близько 80% домогосподарств ухвалюють рішення про витрати, виходячи з очікувань на майбутнє, тоді як решта «живуть від зарплати до зарплати».
Вудфорд зосередився на тому, як фірми встановлюють ціни. Він довів, що бізнес орієнтується на майбутні відсоткові ставки: якщо компанія очікує зростання цін конкурентів і власних витрат, вона підвищує ціну. Відтак центральні банки, як-от Федеральна резервна система США, мають забезпечувати «чітку та переконливу комунікацію про те, як вони міркують і що планують робити».
Однак новий голова ФРС Кевін Варш вважає, що практика forward guidance — попереднього інформування про майбутні дії — зайшла надто далеко. Він намагається скоротити обсяг комунікації центробанку щодо своїх намірів.
Дослідження Вудфорда також дають орієнтир, як реагувати на енергетичні шоки, що можуть одночасно розганяти інфляцію та підвищувати безробіття. «На відміну від традиційних кейнсіанських моделей, модель Вудфорда рекомендує охолоджувальний захід, як-от підвищення відсоткових ставок, щоб уникнути неконтрольованої інфляції», — зазначають у комітеті. Це дало змогу ефективніше відповідати на недавні шоки пропозиції, ніж під час нафтових криз 1970-х.
Премія з економіки формально називається премією Банку Швеції з економічних наук памʼяті Альфреда Нобеля. Цьогорічне оголошення стало останнім серед Нобелівських премій 2026 року.