Сполучені Штати та Китай досягли домовленості про рух до зниження тарифів на товари загальною вартістю 30 мільярдів доларів у кожному напрямку. Однак сировинні соєві боби, які американські фермери продають до Китаю оптом, до китайського переліку тарифних послаблень не потрапили. Це рішення залишає Пекіну потужний важіль тиску на Вашингтон і зберігає невизначеність для аграріїв Середнього Заходу США.
Китайський перелік охоплює 1619 американських товарів — від яловичини та морепродуктів до косметики й медичного обладнання. До нього увійшли насіннєві соєві боби, соєве борошно та побічні продукти переробки сої. Але саме сировинні боби, які є основою аграрної напруги між двома країнами, залишилися поза межами полегшення. Соя є другим за величиною сільськогосподарським експортом США після кукурудзи: торік країна експортувала соєвих бобів на 16,5 мільярда доларів. Китай купує більше сої, ніж будь-яка інша країна, через обмеженість орних земель.
Ще до першої торгової війни 2018 року Американська асоціація виробників сої оцінювала, що 28% усього виробництва сої в США відправлялося до Китаю. Коли Пекін запровадив 25-відсоткове відплатне мито на американську сою, за оцінками Міністерства сільського господарства США, фермери зазнали збитків на 9,4 мільярда доларів. Айова втратила 1,2 мільярда, а Іллінойс — 1,3 мільярда доларів. Найбільше від цього тиску страждає Середній Захід: Іллінойс та Айова є двома найбільшими виробниками сої в країні, за ними йдуть Міннесота, Індіана та Небраска. Північна й Південна Дакота, Міссурі та Огайо також належать до великих виробників.
Саме тому президент Дональд Трамп приділяв сої особливу увагу у своїх домовленостях із Сі Цзіньпіном. У листопаді він уклав угоду, за якою Китай зобов’язався купувати щонайменше 25 мільйонів метричних тонн соєвих бобів щороку протягом 2026, 2027 та 2028 років. Після травневої зустрічі з Сі, першого візиту американського президента до Китаю з 2017 року, Білий дім оголосив, що Китай погодився додатково закупити сільськогосподарської продукції на щонайменше 17 мільярдів доларів.
Попри важливість сої для американських фермерів, Китай має альтернативного постачальника — Бразилію. На відміну від яловичини, якість якої залежить від країни походження, сировинні соєві боби є взаємозамінними й зрештою потрапляють на корм худобі. «Вони йдуть на свинячий корм, тож свині навряд чи побачать велику різницю між американською та бразильською соєю», — пояснює Кер Гіббс, колишній президент Американської торгової палати в Шанхаї. Бразилія вже понад десятиліття тому випередила США як найбільшого постачальника сої до Китаю, а останні торгові тертя ще більше розширили цей розрив. За даними Мінсільгоспу США, 71% китайського імпорту сої надходив із Бразилії, і частка цієї країни продовжувала зростати «за рахунок Сполучених Штатів», чому сприяли нижчі ціни.
Виключення сировинних бобів із пакета тарифних послаблень також дає Пекіну зброю в запасі, вважає Уша Гейлі, професорка Університету штату Вічита, яка досліджує китайську торгову стратегію. «Це дає Китаю козир для подальших переговорів, і, звісно, це питання важеля впливу. Вони пропонують достатньо, щоб продемонструвати рух і присутність, але завжди притримують щось економічно й політично для наступного раунду», — зазначає вона. Китаю не потрібно повністю відмовлятися від закупівель американської сої, щоб цей тиск працював: перед самітом Трампа й Сі Пекін придбав мільйон тонн. «Комерційні закупівлі та переговорний важіль можуть діяти одночасно», — додає Гейлі. Достатньо лише підтримувати невизначеність і дорожнечу доступу до китайського ринку для фермерів, які працюють із тонкою маржею. «Невизначеність теж має свою ціну».