Попри війну США з Іраном, яка триває вже пів року, світові ціни на нафту залишаються високими, але не такими катастрофічними, як прогнозували аналітики на початку конфлікту. Ключову роль у стримуванні цін відіграла енергетична стратегія Китаю, який завдяки величезним стратегічним запасам та переходу на електромобілі зміг різко скоротити імпорт нафти.
Коли президент Дональд Трамп у лютому розпочав військову кампанію проти Ірану, експерти попереджали, що ціни на нафту можуть зрости більш ніж удвічі. Однак цього не сталося. За даними Управління енергетичної інформації США, Китай ще до початку конфлікту накопичив близько 1,4 мільярда барелів нафти в стратегічному резерві — найбільший показник у світі. Це дозволило Пекіну, другому за обсягом споживачу нафти та головному покупцю іранської нафти, суттєво зменшити закупівлі після того, як Тегеран фактично закрив Ормузьку протоку.
«Китай заслуговує на визнання, — каже відставний контр-адмірал ВМС США Марк Монтгомері, аналітик Фонду захисту демократій. — Вони зробили за 10 років те, на що нам після нафтової кризи 1973 року знадобилося 25 років: створили стратегічний нафтовий резерв, який дозволяє пережити таку кризу».
За словами Розмарі Келанік, директора програми Близького Сходу в аналітичному центрі Defense Priorities, США «певною мірою паразитують на Пекіні». «Китай робить це, бо розуміє, що перебуває в потязі, який Трамп веде до прірви. Якщо ціни на нафту різко зростуть, це вдарить по світовій економіці. А якщо постраждає світова економіка, постраждає і Китай», — пояснює вона.
Окрім нафтових резервів, Китай скористався й іншими перевагами. За останні роки країна активно переходить на електромобілі та відновлювані джерела енергії, що знижує попит на нафту. Енергетична самодостатність стала частиною останнього п'ятирічного плану Сі Цзіньпіна. На думку Джонатана Цзіна, колишнього старшого аналітика ЦРУ, тепер співробітника Брукінгського інституту, Пекін вважає це «виправданням п'ятирічного плану Сі та його курсу на самозабезпечення».
Попри стабілізуючий ефект, ситуація залишається напруженою. Цього місяця атаки підтримуваних Іраном угруповань змусили Саудівську Аравію тимчасово закрити важливий трубопровід, що транспортує нафту через королівство до портів Червоного моря. Єменські хусити захопили два стратегічні острови на півдні Червоного моря, посиливши здатність повстанців порушувати ключовий морський маршрут. Заплановані переговори країн Перської затоки щодо відкриття Ормузької протоки відклали.
Аналітики Bank of America минулого тижня прогнозували ціну нафти на рівні 83 долари за барель у другій половині року «з огляду на стійкі перебої в Ормузькій протоці», але очікують поступового відновлення судноплавства. Якщо ж насильство посилиться, ціни можуть сягнути 95–120 доларів за барель, а пошкодження критичної енергетичної інфраструктури може спричинити стрибок до 150 доларів. Для порівняння: торік Brent коштував у середньому 69 доларів за барель, а зараз коливається близько 100 доларів, сягнувши піку 126 доларів у квітні.
Перед зустріччю з Сі Цзіньпіном Трамп у вівторок зустрінеться з лідерами Ради співробітництва країн Перської затоки в Нью-Йорку на полях Генеральної асамблеї ООН. До групи входять Саудівська Аравія, ОАЕ, Катар, Оман, Кувейт і Бахрейн. Очікується, що питання Ірану та його вплив на світову економіку будуть на порядку денному переговорів Трампа і Сі, хоча прорив малоймовірний.
Адміністрація Трампа неодноразово закликала Пекін використати свій економічний вплив, щоб змусити Іран припинити війну та відкрити Ормузьку протоку. Китайські чиновники, які висловлювали різке несхвалення американської війни, також негативно реагують на погрози США посилити тиск на країни та суб'єкти, що продовжують торгувати з Іраном. Трамп, який намагається зберегти крихке торговельне перемир'я з Пекіном, публічно уникає загострення розбіжностей щодо Ірану.
Аналітики зазначають, що Китай накопичував нафту не з альтруїстичних міркувань, а радше готуючись до потенційного військового конфлікту навколо Тайваню. Використання резервів зараз є для Пекіна не ідеальним сценарієм, але різке зростання світових цін було б ще гіршим.