Поки на Всесвітній кліматичній конференції в Антальї сотні делегатів сперечаються про формулювання в офіційних текстах, кліматичну кризу відчувають ті, хто живе з її наслідками щодня. Три жінки з Фіджі, Перу та Австралії розповіли, чому не готові відступати, навіть коли переговори здаються повільними, а війни, фінансові труднощі та інші кризи відтісняють тему клімату на другий план. Їхні історії показують, що за технічними термінами стоять конкретні села, острови та родини.
Міністерка клімату Фіджі Лінда Табуя розповіла агентству Deutsche Presse-Agentur, що її острови поступово опускаються через підняття рівня моря. Людям доводиться переселятися у вищі райони, а джерела питної води засолюються. Тихий океан є регіоном, де невеликі острівні держави особливо вразливі, і тому на їхню долю випадає найбільший удар ще до того, як зміни стають очевидними для великих країн. До цього додаються циклони, які, за її словами, руйнують все на своєму шляху. «Для нас це питання виживання», — сказала вона. Табуя добивається, щоб промислово розвинені країни, зокрема Німеччина, які є головними джерелами викидів, виконали свої зобов'язання і виділили достатньо коштів бідним державам. За її словами, це моральний обов'язок, а не добра воля. Щоб дістатися Антальї, їй знадобилося 48 годин подорожі з Фіджі, однак, на її думку, зусилля того варті. «Навіть якщо ми фізично підемо під воду, Фіджі не здадуться. Ми й далі боротимемося», — заявила вона.
Соф'я Луна Кіспе, 20-річна представниця корінної спільноти кечуа з перуанських Анд, виступила на протестній акції в Антальї. Протест із гучною хіп-хоп музикою раптово стих, коли вона взяла мікрофон і зі сльозами на очах розповіла про страждання своєї громади. Нащадки інків втрачають льодовики, які століттями були частиною їхнього життя, а стародавні стежки до священних місць, розташованих високо в горах, стали небезпечними. Вона описала відчуття сорому: коли її запитують удома, що вона привезла з далекої конференції, відповісти поки нічого. Про прогрес, на який сподівалися, мова не йде, і лише надія на багатосторонні процеси ще тримає людей. Кіспе вважає, що політики й дипломати просто не розуміють, що означає для її громади співати й танцювати разом із землею. За її словами, природа дає людям, і люди мають щось їй повертати, але в переговорах цей принцип майже не звучить. «І саме це є причиною для сорому!», — вигукнула вона, і навколо неї заплакали й ті, хто стояв поруч.
Рікі Денк з австралійського регіону Барклі-Тейблленд пішла ще далі: вона подає до суду на власний уряд. Разом з Гретою Тунберг вона виступила перед пресою в Антальї в традиційному одязі. Денк походить з регіону Аутбек, де, за її словами, родини вже стикаються з ризиком отруєння води. «Я не хочу, щоб моя родина пила отруєну воду. Я хочу, щоб фрекінг у нашій країні припинився», — заявила вона. Вона звернулася до прем'єр-міністра Ентоні Альбаніза з вимогою перестати говорити й почати слухати австралійців, які висловлюються проти нового видобутку вугілля, нафти та газу. За її словами, голос корінного населення має визначати рішення про використання земель, на яких вони живуть. Австралія разом із Туреччиною у цьому році є господарями Всесвітньої кліматичної конференції, тож позиція її уряду має особливу вагу для переговорів.
Три історії з трьох континентів різні за масштабом і формою протесту, але їх об'єднує одне: кожна з цих жінок говорить про наслідки, які вже відчувають її спільноти, а не про майбутні сценарії. Для них клімат є питанням безпеки, гідності і права на землю, і саме тому вони наполягають, що переговорам потрібні конкретні рішення, а не лише формулювання.