Стратегія «Китай плюс один» принесла Південно-Східній Азії мільярди доларів інвестицій у нові фабрики, але регіон отримав значно менше вигод, ніж сподівалися його уряди. Про це свідчать дані та оцінки експертів, які аналізують перерозподіл глобальних виробничих ланцюгів. Ідея була простою: залучити виробників, які йдуть з Китаю через зростання витрат і геополітичну напругу, і отримати сильніше зростання, вищі зарплати та нові робочі місця.
«Китай плюс один став чистим виграшем для Південно-Східної Азії, але умовним і нерівномірним», — каже Мен-Чунь Лю, директор тайванського аналітичного центру Chung-Hua Institution for Economic Research. За його словами, регіон отримав заводи, експорт і робочі місця, але не дизайн, ключові компоненти та технологічні ноу-хау, які акумулюють основну частину доданої вартості.
В'єтнам, зіркова економіка регіону, зосереджений переважно на фінальному складанні перед експортом до розвинених ринків, а не на виробництві проміжних компонентів. Через нерозвинену екосистему місцевих постачальників навіть великі компанії, як-от Target, повертають частину ланцюгів постачання назад до Китаю. Apple, попри перенесення складання до В'єтнаму та Індії, досі покладається на китайських постачальників батарей, оптики та корпусів.
Ключова проблема — фрагментованість виробничих можливостей. В'єтнам спеціалізується на складанні електроніки, Таїланд — на автомобілебудуванні, Малайзія — на пакуванні чипів. Але без зрілих локальних екосистем місцеві заводи змушені закуповувати сировину та компоненти в Китаю, щоб підтримувати виробництво. «Хоча робочі місця в Південно-Східній Азії створюються, це переважно низькокваліфіковані складальні ролі, — пояснює Крістофер Танг, експерт з управління ланцюгами постачання з UCLA Anderson School of Management. — Це обмежує негайне створення високовартісних галузей».
Китай, натомість, десятиліттями будував надзвичайно ефективну виробничу екосистему, яка забезпечує обробку сировини, виготовлення компонентів, передову логістику та інженерну підтримку. «Альтернативні виробничі хаби насилу відтворюють масивну вертикально інтегровану фабричну екосистему Шеньчженя», — додає Танг.
За моделлю «летючих гусей», сформульованою японським економістом Канаме Акамацу ще в 1930-х, виробництво автоматично перетікає від розвиненіших країн до менш розвинених. Але, за словами Лю, ця модель більше не працює. «Старий патерн, за якого Китай передавав нижчі ланки виробництва сусідам, руйнується: тепер Китай прагне зберегти повний ланцюг постачання вдома і продавати до Азії, а не передавати виробництво їй», — каже він.
Попри це, окремі країни отримали непропорційно великі вигоди. В'єтнам — головний бенефіціар: його ВВП зріс на 8,0% у 2025 році після 7,1% у 2024-му. Експорт до США стрибнув на 28,1% — до 153,2 млрд доларів торік проти 119,6 млрд у 2024-му. Водночас імпорт з Китаю зріс майже на 30%, приблизно до 183 млрд доларів.
Малайзія вибудовує нішу в напівпровідниковому секторі. Інвестиції в дата-центри сягають майже 18% ВВП країни — найвищої частки у світі, за оцінками аналітиків HSBC. Місцева компанія SkyeChip із розробки чипів провела гучне IPO на біржі Bursa Malaysia у травні, підскочивши на 300% у перший день торгів.
Деякі країни намагаються захопити більше ланок вартості. Індонезія заборонила експорт нікелевої руди, щоб змусити плавильні заводи перенести переробку до країни, і тепер прагне залучити більше виробництва електромобілів та батарей. Сінгапур виграє від ролі регіонального хабу для оркестрації ланцюгів постачання та інвестицій.
Водночас регіон перебуває на межі торговельної політики США, яка й підштовхнула «Китай плюс один». Коли Вашингтон запровадив тарифи на китайські товари, ланцюги постачання перемістилися до Південно-Східної Азії заради нижчих мит. Але тепер США дедалі уважніше стежать за цією практикою. Цього року Білий дім оприлюднив звіт, у якому звинуватив 40 країн, зокрема кілька з Південно-Східної Азії, у «схемі транзитної торгівлі» — переспрямуванні китайських товарів через інші локації для уникнення американських тарифів.
Експерти вважають, що регіон може вижити в багатополярному світі, якщо торговельні потоки будуть максимально прозорими. «Країнам Південно-Східної Азії, можливо, доведеться чітко розділити індустріальні парки: один вертикально інтегрований ланцюг, сумісний із західними стандартами, і окремий, орієнтований на китайські мережі та Глобальний Південь», — пропонує Танг.
Тарифний диференціал між Китаєм і Південно-Східною Азією також скоротився. Після розширення тарифів за статтею 301 у липні товари з Сінгапуру, Таїланду, В'єтнаму та Філіппін тепер підпадають під нові мита, що додатково ускладнює становище регіону в боротьбі за виробничі інвестиції.