Українська мова досі перебуває під загрозою, попри помітний сплеск зацікавленості нею після 2022 року. Про це заявила письменниця та громадська діячка Лариса Ніцой в інтерв'ю, присвяченому мовній політиці, її провалам і суспільним зрушенням воєнного часу.
За її словами, після кожного потрясіння чи революції в Україні виникала потужна хвиля зацікавленості мовою, але жодна влада не підтримувала цей народний порив системно. Як наслідок, за сплеском завжди йшов спад і новий виток московізації. Ніцой наголошує, що сьогодні суспільство реагує на мовні скандали значно активніше, ніж раніше, і це свідчить про його зрілість.
Письменниця переконана: мова — це не лише засіб комунікації, а передусім світоглядний і психологічний інструмент. Вона посилається на Олександра Потебню, Вільгельма фон Гумбольдта, Джона Стюарта Мілля, а також на гіпотезу Сепіра — Ворфа, які доводили, що мова формує оптику, через яку людина бачить світ. «Якою мовою ти розмовляєш — світогляд цієї нації ти й переймаєш», — зазначає Ніцой. Саме тому, на її думку, російськомовні патріоти, які захищають Україну на фронті, для повного усвідомлення власної ідентичності мають перейти на мову своєї нації. Інакше, попереджає вона, вони підсвідомо вимагатимуть московського культурного продукту й заново затягуватимуть ворожі наративи в український простір.
Окремо Ніцой торкнулася теми освіти. На її переконання, навчальні заклади мають бути повністю україномовними територіями — не лише на уроках, а й під час перерв, у їдальнях та у спілкуванні між педагогами й батьками. Це, на думку активістки, створить середовище, де українська мова стане природною та безальтернативною.
Говорячи про міф щодо браку якісного українського контенту, Ніцой назвала його брехнею, яка лише видає людину, що досі перебуває в російськомовній інформаційній бульбашці. Вона закликає до повної відмови від російського продукту: «За місяць-два ви відчуєте, як спадає полуда з очей, міняється світогляд, відкривається колосальний смак українського слова та пісні».
Письменниця також звернула увагу на відмінність між українською та російською лайкою. За її словами, російські матюки побудовані на сексуальних збоченнях та оскверненні матері, тоді як українська лайка апелює до природних відходів чи фізіології, не переступаючи межі сексуальних девіацій. Це, на її думку, видно і в народному фольклорі: український Котигорошко на пропозицію Змія Горинича «битися чи миритися?» завжди відповідає «Битися!», що є інструкцією — зі злом домовлятися не можна.
Відповідаючи на питання про державну підтримку переходу на українську, Ніцой констатувала, що держава абсолютно не справляється з цим завданням. За її словами, бракує безкоштовних курсів та належної інфраструктури, а влада не забезпечує системної підтримки мовної політики. Це, на думку активістки, створює ризик нового відкату московізації, як це вже траплялося в історії України.
Окремо Ніцой порушила тему загрози сепаратизму на Закарпатті, пов'язуючи її з мовним питанням. Вона наголосила, що без послідовної державної політики в гуманітарній сфері регіональні ризики можуть посилюватися, а мовна ідентичність залишатиметься вразливою.
Таким чином, на думку Лариси Ніцой, попри те що війна та ракетні удари РФ стали найефективнішим українізатором, суспільство має бути пильним, аби цей поштовх не змінився черговим спадом. Лише системна підтримка мови на всіх рівнях — від школи до державних програм — здатна закріпити зрушення, які відбулися в останні роки.