У Києві вже кілька діб поспіль майже безперервно лунають повітряні тривоги, що виснажує мешканців і посилює внутрішню напругу. Коуч Ольга Грицик у колонці для Wave пояснює, як не впасти під натиском такої реальності та перетворити страх на свого союзника, а не ворога.
Український філософ Володимир Єрмоленко зазначає, що Росія прагне перетворити Україну на концтабір, де безперервний тиск позбавляє людину можливості думати, мріяти чи просто побути наодинці із собою. Він наголошує, що внутрішня протидія цьому полягає у збереженні власного інтелекту, почуттів і волі, а також своєї культури та держави. Однак для цього потрібні сили, які виснажують тривога і страх.
Грицик пропонує шість запитань, які допомагають не провалюватися у відчай і зберігати ясність мислення. Перше запитання: «Що я можу зробити з тим, чого боюся?» Страх має функцію — змушує передбачати ризики й готуватися до них. Якщо зроблено все можливе, немає сенсу прокручувати в голові апокаліптичні сценарії. Коли дія виконана, страх виконав свою роль і може відпустити.
Друге запитання стосується різниці між планом і прогнозом. Замість того щоб намагатися передбачити, скільки ще триватиме невизначеність, варто подумати, що ви робитимете за різних варіантів розвитку подій. Наприклад, замість «скільки це ще триватиме?» — «що я робитиму, якщо це триватиме ще тиждень чи місяць?» На перше запитання відповіді немає, а на друге — можна знайти.
Третє запитання — «Що змінилося відтоді, як я востаннє про це думав?» Постійне прокручування думок виснажує, тому важливо перевіряти, чи з’явилися нові дані. Якщо так — переглядаємо рішення, якщо ні — це просто тривога, яка жене нас на наступне коло. Те саме стосується нескінченного скролінгу новин.
Четверте запитання: «Ця інформація щось змінює в моїх діях?» Якщо так — читаємо, враховуємо, можливо, щось робимо. Якщо ні — ми просто повертаємо себе в тривогу. П’яте запитання — про дисципліну. Непередбачуваність виснажує, тому краще мати план і за потреби його змінити, ніж взагалі перестати планувати. Щоденна рутина робить хоча б частину життя зрозумілою та передбачуваною.
Останнє, але не менш важливе запитання: «Чи має межу самодопомога?» Якщо ви більше не даєте собі ради — не спите, не можете працювати чи зосередитися, постійно живете в очікуванні небезпеки, почалися панічні атаки — не чекайте, що мине само. Грицик закликає звертатися до фахівців і не дозволяти страху панувати над собою. Це марафон, і нам потрібні на нього сили.