Побоювання щодо неминучого занепаду європейської промисловості є перебільшеними, але реальні проблеми з конкурентоспроможністю, інвестиціями та енергетичними витратами вимагають рішучих дій. Про це свідчать свіжі дані S&P Global: індекс менеджерів із закупівель (PMI) для промисловості єврозони у серпні зріс до 52,7 — найвищого рівня з травня 2022 року. Зростання виробництва на заводах сягнуло максимуму за чотири з половиною роки, що демонструє збереження імпульсу в секторі.
Попри тиск з боку азійських виробників, які мають структурні переваги у вигляді дешевшої енергії, нижчих цін на сировину та державної підтримки, Європа зберігає потужний інженерний потенціал, відомі бренди та лідерство в інноваціях, енергоефективності й сталому розвитку. Маркування «Зроблено в Європі» досі асоціюється з довговічністю, точністю та якістю дизайну. Регуляторні вимоги, своєю чергою, підштовхнули європейську промисловість до світового лідерства в енергоефективності та циркулярній економіці.
Головний виклик полягає не у відсутності компетенцій, а в умовах, у яких ці компетенції мають працювати. Енергетичні витрати в Європі залишаються структурно вищими, ніж в інших регіонах, а ринки капіталу — фрагментованими. Накладені одна на одну регуляції створюють додатковий тягар для виробників, які й без того працюють із низькою маржею. Для прикладу, одна лише пральна машина підпадає під дію щонайменше десяти різних законодавчих актів ЄС.
Заходи на кшталт механізму транскордонного вуглецевого коригування (CBAM) та системи захисту сталеливарної галузі відповідають на легітимні політичні запити, проте їхній вплив на витрати та конкурентоспроможність слід оцінювати в межах усього ланцюга створення вартості. Виробники на наступних етапах не можуть нескінченно поглинати зростання цін на сировину без промислової політики, що підтримує інвестиції, модернізацію та попит на ефективну продукцію.
Останні ініціативи, зокрема заяви італійського міністра підприємництва та «Зроблено в Італії» Адольфо Урсо й окремих депутатів Європарламенту, вказують на потребу в посиленні захисту від недобросовісної конкуренції, ретельнішому контролі імпорту з-поза меж ЄС та міцнішій підтримці стратегічних виробничих секторів. Ці кроки мають важливе значення для збереження промислової бази.
Європа не потребує чергового циклу самодіагностики — проблеми добре відомі. Потрібне виконання рішень зі швидкістю та в масштабі, що відповідають конкурентній реальності. Наявні ініціативи, зокрема «Чистий промисловий курс» (Clean Industrial Deal), мають перетворитися з політичних амбіцій на практичні інструменти, які забезпечують інвестиції, зміцнюють конкурентоспроможність виробництва та можуть бути розгорнуті з необхідною швидкістю.
Серед першочергових завдань — зменшення зайвої фрагментації ринків капіталу, підтримка консолідації там, де вона посилює конкурентоспроможність, та забезпечення того, щоб регулювання встигало за інноваціями, а не гальмувало їхнє впровадження. Енергетику слід розглядати як ключову складову промислової конкурентоспроможності: вартість, безпека постачання та декарбонізація нині нероздільні. Без конкурентних енергетичних систем промислове лідерство залишатиметься обмеженим, хоч би якими сильними були інновації.
Сама промисловість також має діяти рішучіше. Не варто чекати ідеальних умов для інвестицій в автоматизацію, дослідження та розробки, а також нові сервісні моделі. Європа не позбавлена основ промислового лідерства — їй бракує політичних умов, щоб підтримувати його з тією швидкістю, якої вимагає конкурентне середовище.
Втрачені виробничі потужності не повертаються: закриті заводи, розпорошені навички та переміщені ланцюги постачання відновити надзвичайно складно. Наступне десятиліття винагородить не найбільших спадкоємців минулого, а тих, хто здатен перетворити компетенції на масштаб, а масштаб — на конкурентоспроможність. Час інвестувати в промислове майбутнє Європи — зараз, але інвестиції потребують відповідних умов, які Європа має створити.