У Хайдарабаді поліція затримала сімох осіб, серед них одного неповнолітнього, у справі про вбивство 53-річного Мохаммеда Мехбуба Алі. За версією слідства, головний підозрюваний вірив, що Алі за допомогою «чорної магії» спричинив тривалу хворобу його матері та смерть дядька. Італійське Filo Civico описує цю справу як приклад того, як забобонна підозра може пройти шлях від приватної віри до колективного насильства. Слідчі заявляють, що група озброїлася ножами й кинджалами та напала на чоловіка. Остаточну відповідальність кожного учасника має встановити суд.
У цій історії немає доказу того, що будь-яка «магія» спричинила хворобу чи смерть. Є інше: конкретна людина була оголошена причиною сімейних трагедій, а потім ця віра, за версією поліції, стала аргументом для нападу.
Такий механізм особливо небезпечний, бо він закриває шлях до перевірки. Хвороба може мати медичну причину, смерть — встановлені обставини, а конфлікт — звичайну історію відносин. Але якщо все пояснюється «чаклунством», замість лікаря, фактів і слідства з’являється ворог, якому приписують невидиму силу.
Після цього будь-який збіг може сприйматися як підтвердження. Людина захворіла — «магія спрацювала». Їй стало краще — «ритуал відбили». Підозрюваний заперечує — «він приховує». У такій системі немає способу довести невинуватість, а це робить її зручною для агресії.
Віра в «чорну магію» не виправдовує насильство і не перетворює припущення на доказ. Якщо є підозра в реальному злочині — отруєнні, погрозі, шахрайстві — її має розслідувати поліція на основі матеріальних фактів. Самосуд за уявний надприродний вплив є новою несправедливістю, а не захистом від старої.
Саме тому від магічних практик і середовищ, які вчать бачити за життєвими трагедіями прихованого «чаклуна», варто триматися подалі. Вони можуть посилювати страх, підозру й ненависть, а в крайніх випадках — руйнувати життя людей, які не мають жодного стосунку до причини чужого нещастя.
Розслідування в Хайдарабаді має з’ясувати, хто саме брав участь у нападі, як він готувався і яку роль мав кожен із затриманих. Для суспільства вже зараз очевидна одна межа: віра не може бути ліцензією на насильство. Навіть найсильніший страх не скасовує необхідності доказів і відповідальності за реальні дії.