Глобальний імпорт товарів, який піддається щонайменше одній із серйозних вразливостей, сягає понад 4 трильйонів доларів, що становить близько чверті світової торгівлі. Про це йдеться в аналізі McKinsey Global Institute. Автори дослідження вважають, що ці слабкі місця водночас відкривають простір для нових інвестицій і перебудови виробничих ланцюгів.
Вразливими дослідники вважають продукцію, яка відповідає щонайменше двом із трьох ризиків: вона має критичне застосування, на ринку мало постачальників або партнери розташовані далеко. Прикладом є рідкоземельні магніти. США виробляють менше 1% найпоширенішого їх типу. Водночас Агентство логістики міністерства оборони пропонує до 2 мільярдів доларів на створення запасів критичних матеріалів. Такий запас має зменшити ризик перебоїв у разі кризи, коли постачання з-за кордону раптово зупиняється.
Найбільш чутливим сектором названо електроніку. Близько 43% імпорту електроніки стикаються з двома або більше вразливостями. П’ять видів електронних виробів становлять приблизно п’яту частину світового імпорту. До них належать смартфони, чипи пам’яті для штучного інтелекту та літій-іонні батареї. Ризики також стосуються рідкісних газів, морських двигунів, трансформаторів і мідних кабелів. Саме тому збої в одному звені можуть швидко відбитися на багатьох галузях одночасно.
Окремо дослідження звертає увагу на морські торговельні коридори. Близько 80% морської торгівлі проходить щонайменше через один вузький прохід. Блокування Суецького каналу у 2021 році, за оцінками, затримувало торгівлю на суму близько 10 мільярдів доларів щодня. Цього року закриття Ормузької протоки знижувало кількість транзитних рейсів на піку до 95%. Для компаній це означає довші маршрути, вищі витрати на фрахт і ризик затримки поставок.
Змінюється і структура міжнародних інвестицій. З 2022 року три чверті оголошень про транскордонні інвестиції стосуються стратегічних галузей. Частка розвинених економік в інвестиціях у Китай знизилася з 10% до 2% прямих іноземних інвестицій. Натомість потоки між самими розвиненими економіками зросли з 35% до 50% оголошених прямих інвестицій. Від 2017 року геополітична відстань інвестицій скорочувалася приблизно вдвічі швидше, ніж торгівля. Тобто капітал переміщується до партнерів, яким довіряють більше, ніж торговим обсягам.
Дослідники наводять і приклади державної промислової політики. Підтримка Японією заводу TSMC відкрила понад 20 мільярдів доларів інвестицій в супутню екосистему. Диверсифікація постачання рідкісноземельних елементів також залучає державний і приватний капітал через механізми попередніх закупівель та гарантій цін. Такі інструменти знижують фінансовий ризик для інвесторів, які інакше не наважилися б вкладати кошти в нові виробництва.
Можливості пов’язані і з вищими витратами. Близько 38% перших і другорядних постачальників компонентів для смартфонів мають ризики. Виробництво передових чипів у Німеччині або США коштує на 40–50% дорожче, ніж на Тайвані чи в Китаї. Альтернативні технології, наприклад двигуни електромобілів без рідкоземельних елементів, могли б зменшити залежність від окремих ресурсів. Однак перехід на них вимагає часу і нових інвестицій у дослідження.
Водночас автори визнають невизначеність. Не до кінця зрозуміло, чи вразливі потоки торгівлі переміститься суттєво, адже зміни можуть бути лише частковими. Також неясно, чи попит на стійкість ланцюгів постачання буде довготривалим або є тимчасовою реакцією на кризи. Відповіді на ці питання визначатимуть, наскільки глибокою стане перебудова світової торгівлі в найближчі роки.