Технологічне протистояння між США та Китаєм виходить на новий рівень. Вашингтон розширює санкційні списки та просуває ініціативу «Pax Silica», покликану захистити ланцюги постачання штучного інтелекту, напівпровідників і критичних мінералів серед союзників. Однак, як зазначають аналітики, цей тиск не ізолює Китай, а навпаки — прискорює його рух до технологічної самодостатності.
Ключовим інструментом цієї стратегії стає 15-й п'ятирічний план (2026–2030), який визначає курс на абсолютний технологічний суверенітет. Пекін свідомо переорієнтовує ресурси з моделі зростання, що базувалася на нерухомості та споживанні, на напівпровідники, передове виробництво та гуманоїдну робототехніку. Сигнали з найвищого рівня підтверджують цей поворот: голова КНР Сі Цзіньпін відвідав Шанхай, де наголосив на фундаментальних дослідженнях як головному важелі для розвитку галузей, а згодом на Національній науковій конференції в Пекіні закликав фінансову систему «інвестувати рано, у малі проєкти, на довгий строк і в складні технології».
Перший важіль — капітал. Китай запустив національний фонд венчурного капіталу для підтримки ранніх і довгострокових проєктів у сфері hard tech із метою мобілізувати 1 трлн юанів (близько 145 млрд доларів). Витрати на дослідження та розробки у 2025 році перевищили 3,9 трлн юанів (568 млрд доларів), а фінансування фундаментальної науки сягнуло майже 280 млрд юанів, уперше перевищивши 7% від загального обсягу. Паралельно зростає роль вченого-підприємця, а бум лістингів на біржі перетворює фінансовий ринок на драйвер технологічного зростання.
Другий важіль — таланти. За даними Carnegie Endowment for International Peace, у 2025 році понад 57% найкращих фахівців зі штучного інтелекту мали дипломи китайських вищих навчальних закладів, тоді як у 2022-му їх було 46%. Лише 13% здобули освіту в США. Китайські дослідницькі установи дедалі частіше стають не запасним варіантом, а передовим майданчиком для світової науки. За підрахунками CNN і Times Higher Education, щонайменше 85 дослідників світового рівня переїхали до Китаю з початку 2024 до кінця 2025 року. Серед них — нобелівський лауреат з хімії Омар Ягі, який залишив UC Berkeley заради повної позиції в Університеті Цінхуа, де запустить нову лабораторію матеріалознавства з підтримкою ШІ. До нього приєдналися нобелівські лауреати Хартмут Міхель, Філіп Дібвіг, Ференц Краус, Андре Гейм та лауреат Філдсівської премії Нго Бао Чау.
Третій важіль — міжнародна академічна співпраця. Після двох років уповільнення схвалень Китай у 2026 році затвердив 86 спільних інституцій та 133 спільні програми у 174 університетах. Вони охоплюють нейроінтерфейси, великі дані та фундаментальні науки. За словами джерел, знайомих із позицією керівництва, освітній системі дано чітку вказівку відкриватися назовні та надавати пріоритет партнерствам в інженерії, математиці та інших hard-tech дисциплінах.
Пекін реалізує подвійну стратегію: будувати суверенітет усередині країни та поширювати вплив за кордоном. Роботи, чипи та транспортні засоби на основі ШІ генеруватимуть комерційний дохід і водночас живитимуть китайські моделі штучного інтелекту величезними потоками реальних даних, які американські компанії не можуть відтворити. Крім того, Китай експортує відкриту апаратно-орієнтовану екосистему, що перекроює глобальний технологічний ландшафт.
Історія підтверджує ефективність такого підходу. Коли СРСР відкликав технічних експертів у 1960-х, Китай самостійно розробив ядерну та балістичну програми. Після кризи 1996 року навколо Тайваню створив навігаційну систему Beidou як конкурента GPS. Не маючи доступу до Міжнародної космічної станції, збудував власну — Tiangong. Нинішній тиск Вашингтона, схоже, лише прискорює амбіції Пекіна диктувати правила гри в епоху штучного інтелекту та апаратних революцій.