Національний банк України 29 жовтня підвищив облікову ставку з 16% до 16,5% річних. Причиною рішення стали посилення інфляційного тиску та погіршення інфляційних очікувань. За оновленим прогнозом регулятора, інфляція наприкінці року сягне 12,5%, а реальний ВВП скоротиться на 0,4%, тоді як раніше очікувалося зростання на 1,8%.
Член ради НБУ Василь Фурман, пояснюючи рішення в колонці для РБК-Україна, наголосив, що одна лише облікова ставка не вирішить проблему. Він вважає, що потрібні узгоджена бюджетна політика, стабільне зовнішнє фінансування та розширення виробничих потужностей. За його словами, головне завдання — знайти баланс між ціновою стабільністю та економічним зростанням, адже Україні потрібна сильна економіка, здатна зростати навіть в умовах війни.
Інфляція в Україні має комплексну природу. На неї впливають внутрішній попит, обмеження пропозиції та зовнішні цінові шоки. Подорожчання енергоресурсів і пального збільшує витрати виробників і перевізників. Російські атаки на підприємства та інфраструктуру обмежують виробничі можливості, а дефіцит робочої сили і потреба в енергетичній автономності додатково підвищують собівартість продукції. Національний банк не може знизити світові ціни на нафту чи відновити зруйновані підприємства, однак має інструменти, щоб не допустити перетворення тимчасових шоків на стійку інфляцію.
Особливу небезпеку становить погіршення інфляційних очікувань. Коли бізнес і населення очікують подальшого подорожчання, це впливає на ціноутворення, зарплатні вимоги та споживчу поведінку, і початковий шок може закріпитися в економіці надовго. Тому центральний банк реагує не лише на поточну інфляцію, а й на ризики її прискорення.
Облікова ставка впливає на вартість ресурсів у банківській системі, дохідність гривневих інструментів і фінансові рішення населення та бізнесу. Підвищення ставки робить привабливішими гривневі депозити та державні облігації, що допомагає підтримувати попит на гривню, стримувати надмірний попит на валюту і зменшувати ризики додаткового інфляційного тиску. Для України це важливо, адже курс безпосередньо визначає вартість імпортних товарів, пального, обладнання та комплектуючих.
Ефект монетарної політики проявляється поступово. Підвищення ставки не означає автоматичного зниження цін наступного місяця. Його мета — стабілізувати очікування і поступово повернути інфляцію до цільового рівня. За прогнозом НБУ, інфляція у 2027 році становитиме 7,3%, а повернення до цілі 5% очікується у 2028 році.
Жорсткіші фінансові умови мають і зворотний бік. Вони можуть стримувати зниження ставок за кредитами та ускладнювати фінансування інвестицій. Для вкладників зростання ставки створює передумови для вищої дохідності депозитів, що важливо для збереження купівельної спроможності заощаджень. Для бізнесу ситуація складніша: підприємствам потрібні кошти для відновлення обладнання, інвестицій в енергетичну автономність, автоматизацію та розширення виробництва. Якщо кредити стають надто дорогими, частина таких проєктів може бути відкладена.
Водночас, як зазначає Фурман, пояснювати всі проблеми кредитування лише рівнем облікової ставки не варто. На доступність позик впливають воєнні ризики, платоспроможність позичальників, якість застави та перспективи майбутніх доходів. Тому завдання полягає не в тому, щоб будь-якою ціною зробити кредити дешевшими, а в тому, щоб забезпечити фінансування життєздатних підприємств і проєктів, які створюють додану вартість і робочі місця. Висока інфляція також шкодить бізнесу, роблячи витрати менш передбачуваними і ускладнюючи планування інвестицій, тож цінова стабільність є однією з необхідних передумов зростання.
Боротьба з інфляцією не може бути виключно завданням центрального банку. Важливою є узгодженість монетарної та бюджетної політики: якщо державні видатки створюють додатковий попит, який економіка не здатна задовольнити через обмежені виробничі можливості, інфляційний тиск посилюється. Не менш важливими є стабільність міжнародного фінансування, відновлення енергетики, розвиток логістики та розширення виробничих потужностей.