Побудувати космічний ліфт, який зробив би подорож у космос такою ж простою, як поїздка на ліфті у багатоповерхівці, заважає фундаментальна проблема — відсутність достатньо міцного матеріалу для троса. Про це розповів Ретт Аллейн, ад'юнкт-професор фізики в Південно-Східному університеті Луїзіани. Він зазначає, що дехто пропонує розкрутити планету, аби зменшити вимоги до матеріалу канату.
Ідея космічного ліфта базується на геостаціонарній орбіті. Якщо об'єкт розмістити на висоті 36 000 кілометрів над екватором, він обертатиметься навколо Землі з тією ж кутовою швидкістю, що й планета, і для спостерігача з поверхні зависне нерухомо. Такий об'єкт можна з'єднати кабелем із Землею — і вийде космічний ліфт. Але кабель довжиною 36 000 кілометрів потребує урівноваження великою масою, розміщеною далі орбіти, що вимагає натягу, який перевищує міцність найкращих сталевих тросів. Для цього потрібні вуглецеві нанотрубки, яких поки що не існує.
Аллейн пропонує гіпотетичний вихід: якби Земля оберталася вдвічі швидше, з 12-годинною добою, геостаціонарна орбіта розташовувалася б на висоті 20 000 кілометрів — приблизно на 45 відсотків ближче. Ще більше прискорення обертання дозволило б опустити орбіту до 400 кілометрів, де зараз літає Міжнародна космічна станція. Тоді космічний ліфт можна було б збудувати з наявних матеріалів. Щоправда, доба скоротилася б до 92 хвилин, і день та ніч змінювалися б кожні півтори години.
Фізик нагадує, що невагомість у космосі — це насправді мікрогравітація. Сила тяжіння Землі не зникає, але супутники рухаються так швидко, що постійно падають навколо планети, не встигаючи впасти на неї. МКС облітає Землю кожні 92 хвилини на висоті 400 кілометрів. Якби вона знизила швидкість, то впала б. Саме тому для нерухомого зависання об'єкт потрібно підняти на геостаціонарну орбіту.
Проблема матеріалів залишається ключовою. Навіть якщо прискорити обертання планети, знадобляться троси, здатні витримати колосальний натяг. Сучасні технології не дозволяють створити кабель завдовжки десятки тисяч кілометрів, який витримав би власну вагу та додаткове навантаження. Тому ідея космічного ліфта поки що залишається теоретичною.
Втім, розрахунки Аллейна показують, що за певних умов космічний ліфт міг би працювати. Якби доба тривала менше 24 годин, вимоги до міцності матеріалу знизилися б настільки, що його можна було б реалізувати вже сьогодні. Але тоді людство мало б жити в світі, де день і ніч змінюються кожні 92 хвилини, що кардинально змінило б усі біологічні та соціальні ритми.