Молодші спадкоємці надбагатих родин дедалі наполегливіше закликають старше покоління прискорювати передачу статків на благодійність. Про це свідчить звіт Milken Institute про зміну динаміки філантропії, який фіксує напругу в секторі та наближення «переоцінки» правил. За оцінками, до 2048 року між поколіннями перейде близько $124 трлн — один із найбільших трансферів багатства в історії.
«Нерівність у багатстві ніколи не була такою великою, як зараз, і ми маємо гостріший погляд на заможних, — каже Мелісса Стівенс, виконавча віцепрезидентка Milken Institute Strategic Philanthropy і співавторка звіту. — Це підвищило ставки». За її словами, десятиліттями філантропія будувалася навколо спадщини та довгострокових зобов’язань, але тепер молодші покоління отримують дедалі більший вплив на сімейні гаманці.
Кетрін Лоренц, очільниця групи Next Gen у межах Giving Pledge — ініціативи, започаткованої Ворреном Баффетом, Біллом Гейтсом і Меліндою Френч Гейтс у 2010 році, — каже, що бачить цей зсув на власні очі. Замість очікування десятиліттями, діти та онуки заможних родин вимагають від старших швидших дій, більшої готовності до ризику й довіри до громад, яким вони прагнуть допомогти.
«Я бачу, як дедалі більше представників молодшого покоління тисне на батьків, аби ті віддавали більше, — сказала Лоренц. — Вони кажуть: “Ви заробили достатньо, мамо й тату. Час віддавати — і робити це швидше”. Багато з них готові розгортати капітал швидше. Іноді бар’єром є старше покоління».
За даними Oxfam, статки мільярдерів у 2025 році зросли більш ніж на 16% і сягнули рекордних $18,3 трлн. Це посилює суспільну критику надбагатства, особливо серед молоді. Майже третина дорослих віком 18–29 років вважає морально неприйнятним бути «надзвичайно багатим», тоді як серед людей 65 років і старших таких лише 10%.
Такі настрої змінюють і підхід спадкоємців до філантропії. «Вони не обов’язково думають про себе як про філантропів, — зазначає Стівенс. — Вони думають про себе як про ангельських інвесторів, імпакт-інвесторів, творців змін і адвокатів». Замість простого виписування чеків переможцям грантів молодше покоління дедалі частіше фінансує системні зміни через імпакт-інвестування, адвокацію та венчурну філантропію.
Серед пріоритетів — зміна клімату, расова справедливість і гендерна рівність, тоді як старші покоління частіше зосереджувалися на охороні здоров’я та освіті. Лоренц наголошує на важливості усувати першопричини проблем, а не лише «накладати пластир на криваву рану». На прикладі бездомності вона пояснює: важливо допомогти людині не ночувати на вулиці сьогодні, але так само важливо питати, чому бездомних так багато і як зменшити їхню кількість.
Одним із найяскравіших прикладів нової динаміки є Маккензі Скотт. Колишня дружина засновника Amazon Джеффа Безоса за шість років розподілила близько $26 млрд, переважно у вигляді необмежених грантів. Отримувачі — історично чорні коледжі та університети, групи з питань різноманіття й організації з подолання наслідків катастроф — самі вирішують, як найкраще використати кошти. «Вона просто взірець філантропії, заснованої на довірі, — каже Стівенс. — Це партнерство з громадою: вчитися в неї, слухати її та творити разом, а не приходити із заздалегідь визначеним рішенням».
Жінки відіграватимуть дедалі помітнішу роль у цих змінах. За прогнозами, до 2048 року вони успадкують близько $47 трлн — приблизно 56% усіх успадкованих статків у світі. Стівенс очікує, що дедалі більше з них наслідуватиме приклад Скотт і працюватиме разом із громадами над рішеннями, які дають вимірюваний вплив.
Лоренц розуміє цю напругу особисто, адже виросла в надбагатій родині. Її дід Джордж Мітчелл був нафтовим і девелоперським магнатом: його компанія Mitchell Energy & Development 2001 року посідала 811-те місце у списку Fortune 1000, а того ж року її придбала Devon Energy за $3,1 млрд. Лоренц із раннього віку замислювалася, як використати багатство. Після закінчення Девідсон-коледжу в Північній Кароліні 2001 року вона працювала в Нікарагуа, а згодом близько шести років жила в Оахаці, Мексика, де заснувала неприбуткову організацію для сільських корінних громад.
Саме за кордоном вона зіткнулася з центральним парадоксом глобальної філантропії — припущенням, що заможні ззовні краще знають, чого потребують громади. Цей досвід сформував її підхід: довіра, партнерство та швидші дії замість повільного розподілу статків. І, схоже, саме цю модель дедалі частіше обирають спадкоємці великих капіталів у всьому світі.