Колишня керівниця стратегічного консалтингу розповіла, що залишила вимогливу роботу, сподіваючись зберегти шлюб, але втратила і шлюб, і кар’єру, а вигорання лише посилилося. Вона стверджує, що її роботодавець пішов назустріч і прийняв поширену думку, згідно з якою вигорання виникає через перевантаження. Тепер, коли компанії стикаються з масовим вигоранням, авторка побоюється, що керівники продовжують робити ту саму помилку.
Вигорання шкодить здоров’ю людей і результатам бізнесу: зростають прогули, плинність кадрів і інвалідність. За оцінками Gallup, вигорання працівників коштує світовій економіці приблизно 322 мільярди доларів на рік через плинність кадрів і втрату продуктивності. Опитування Gallup стабільно показують, що приблизно кожен четвертий працівник у США дуже часто або завжди відчуває вигорання на роботі. Ще вищі показники фіксуються в окремих вимогливих професіях. Цього вересня Американська асоціація адвокатів повідомила, що майже половина американських юристів за результатами скринінгу мала високий рівень вигорання. Близько 60 відсотків учителів державних шкіл, половина фармацевтів і приблизно 40 відсотків медичних працівників також повідомили про вигорання в опитуваннях і оглядах досліджень.
Традиційна реакція на вигорання полягає в тому, щоб зменшити навантаження: переглянути графіки, перерозподілити завдання, скоротити обов’язки або навіть заохотити відпустку. Коли вимоги до роботи переважають можливості людини, їх справді необхідно зменшувати. Авторка наголошує, що робота є не лише тягарем. Складні завдання можуть давати сенс, мету, відчуття значущості й належності, а ці ресурси допомагають витримувати важкі періоди в житті.
За словами авторки, вона керувала стрімко зростаючим напрямом стратегічного консалтингу, працювала виснажливі години й водночас тримала сім’ю. Вона вирішила зменшити роботу: взяти менше годин, менше відряджень і менш відповідальних проєктів, щоб більше часу лишалося для родини та друзів. Натомість відмова від джерела сенсу й належності, за її словами, стала найгіршим рішенням у кар’єрі, і при цьому життя не стало легшим.
Авторка, яка тепер досліджує вигорання, бачить подібну закономірність і в даних. Метааналіз 146 незалежних вибірок виявив суттєвий обернений зв’язок між змістовною роботою та вигоранням. Інші дослідження показують, що люди, які знаходять сенс у своїй роботі, рідше відчувають вигорання і мають нижчий намір звільнитися, а також демонструють вищу залученість, відданість і результативність. Хронічний професійний стрес справді є важливим чинником ризику, і компанії мають продовжувати вирішувати проблему надмірних навантажень, токсичних керівників і нестачі ресурсів. Водночас та сама робота, що створює напругу, може давати мотиваційні ресурси, які роблять людей стійкішими.
Дослідження WellBalance Institute, за словами авторки, показує, що серед працівників США широкі почуття значущості, зокрема відчуття сенсу, важливості для інших, гордості, належності та цінності, були так само сильно пов’язані з нижчим ризиком вигорання, як і благополуччя здоров’я. Ці два фактори виявилися найсильнішими чинниками вразливості до вигорання. Тому інвестиції лише у фізичне й психічне здоров’я, за її словами, можуть пропускати половину проблеми. Програми фітнесу, застосунки для медитації чи консультації психолога важливі, але вони не замінюють відчуття, що зусилля мають значення, що колеги цінують людину і що її внесок пов’язаний з корисною метою.
Авторка також посилається на дослідження понад 400 публічних компаній, у яких працівники, що відчували сильну організаційну мету й розуміли, як її досягти, згодом демонстрували кращі фінансові результати. Вона підкреслює, що вигорання є складним явищем: те, що виснажує одну людину, може підтримувати іншу. Людина, чия результативність падає, може справлятися не лише з робочими вимогами, а й із стосунками, доглядом за родиною чи іншими домашніми стресами. За даними досліджень WellBalance, недавні стресові життєві події з пов’язаним емоційним дистресом були найсильнішими прогностичними чинниками ризику вигорання, сильнішими за такі умови, як робота з дому чи політика відпусток.
Авторка визнає, що зрозуміла запізно: віддаючи роботу, вона віддала велику частину своєї ідентичності, належності, мети й відчуття значущості. Перехід на нову керівну посаду з новими обов’язками та новими людьми змусив її засумніватися, хто вона тепер. Шлюб незабаром закінчився, а кар’єра зійшла з колії. За її висновком, вона прибрала стрес, але разом із ним і «навіщо», яке допомагало витримувати напругу й працювати на найвищому рівні.
Щоб краще захищатися від вигорання, потрібно вчасно помічати зростання ризику й розуміти його причини. Роботодавці можуть прибирати другорядні вимоги, зберігаючи змістовні завдання, давати працівникам більше контролю над тим, як і де виконується робота, та будувати команди, де людей знають, цінують і пов’язують з іншими людьми та спільною місією. Коли тиск походить поза межами роботи, гнучкі умови та добровільні конфіденційні направлення до фахівців можуть підтримати людину, не вимагаючи від керівників втручатися в особисте життя. Авторка робить висновок, що менше роботи автоматично не означає кращого життя: робота може виснажувати, але змістовна робота також може підіймати людину. Керівники, які розуміють цю різницю, можуть не лише запобігати вигоранню, а й допомагати працівникам берегти здоров’я, знаходити сенс і будувати краще життя.