Wireva

Олександр Терещенко після втрати рук і ока навчився жити самостійно

Захисник Донецького аеропорту й колишній заступник міністра у справах ветеранів розповів, як після поранення відновлює побут, допомагає ветеранам і чому вважає, що прийняття допомоги корисне обом сторонам.

Матеріал підготовлено за допомогою ШІ під редакційною відповідальністю Haydamax OÜ.

Олександр Терещенко, захисник Донецького аеропорту та колишній заступник міністра у справах ветеранів, 12 років тому втратив обидві руки та око. Поранення він отримав, коли намагався викинути гранату, яка вибухнула. Про те, як він відновився і яким бачить життя після травми, чоловік розповів в інтерв'ю Українській правді напередодні поїздки на конференцію до Лондона.

За його словами, найскладнішим виявилося не лише фізичне відновлення, а й щоденні дрібниці. Замість рук Терещенко користується біонічним протезом-гачком, спеціальними насадками для ложки, стилусом для роботи з телефоном і низкою саморобних пристроїв, які сам пристосовує під свої потреби. Навчитися закапувати очні краплі йому вдалося лише на четвертому році після поранення. Тож адаптація, за його словами, є поступовим процесом, який вимагає терпіння і постійних експериментів з власними засобами.

Один із найпрактичніших висновків він зробив, витративши 3500 доларів компенсації на розумний унітаз з біде. Для людини з ампутаціями такий пристрій став не розкішшю, а способом зберегти самостійність у туалеті. Водночас Терещенко звертає увагу на те, що готелі та громадські простори часто не враховують потреби людей з ампутаціями: ванні кімнати та дверні ручки переважно незручні для тих, хто користується протезами. Саме ці дрібні бар'єри, на його думку, найчастіше підривають відчуття незалежності.

Він також згадує, що після поломки протеза пройшов 280 кілометрів Камінним шляхом до Сантьяго-де-Компостела. Цей досвід, за його словами, навчив його приймати допомогу від інших. Терещенко переконаний, що прийняття допомоги корисне і тим, хто її надає, адже дає їм змогу відчути свою потрібність. Для себе він назвав це одним із головних уроків після поранення, яке змінило не лише його тіло, а й уявлення про те, як люди мають підтримувати одне одного.

Окрему увагу він приділяє стосункам у родині. За його словами, шлюб із дружиною будується на рівному партнерстві, а не на відносинах «доглядальниці» та людини, яка потребує догляду. Такий підхід, каже він, важливий і для інших пар, де один із партнерів отримав важку травму на війні. Рівність у відносинах, на його думку, дає обом змогу зберігати власну гідність і не перетворюватися на ролі, які визначаються лише хворобою.

Сьогодні Терещенко опікується ветеранами, наставляє їх і проводить виїзні табори для людей з двома ампутаціями на Закарпатті. Такі зустрічі дають учасникам змогу ділитися досвідом адаптації та переконатися, що з таким станом можна жити повноцінно. Головну пораду для ветеранів він формулює так: мотивація має походити не лише від родини. Знайти опору можна у спорті, мистецтві чи роботі, адже саме вони допомагають повернути відчуття власної цінності й незалежності.

Same event, other desks

Story file →