Прем'єр-міністр Великої Британії Енді Бернем пообіцяв розвернути економічну спадщину Маргарет Тетчер — курс, який визначав британську економіку понад чотири десятиліття. Bloomberg Originals досліджує, чи можлива така відмова в умовах нинішнього фіскального ландшафту країни. Йдеться не про косметичні зміни, а про спробу переглянути саму архітектуру економічної моделі, побудованої на приватизації, дерегуляції та ставці на ринкові сили.
Тетчеризм, який сформувався наприкінці 1970-х і в 1980-х роках, спирався на приватизацію державних підприємств як центральний елемент. Саме за Маргарет Тетчер уряд продав значну частину державних активів — від телекомунікацій і енергетики до транспорту й комунальних послуг. Ця модель мала на меті підвищити ефективність і зменшити роль держави в економіці. Відтоді приватизація стала не просто політикою, а фундаментом, на якому тримаються ринки капіталу, пенсійні фонди та інвестиційні стратегії мільйонів британців.
Бернем, який очолює уряд, пропонує повернути державі активнішу роль. Його політичний порядок денний часто пов'язують із концепцією «манчестерізму» — підходу, названого на честь Манчестера, де він раніше обіймав посаду мера. Ця модель передбачає децентралізацію повноважень, більше місцевого контролю над інфраструктурою та інвестиціями, а також активнішу участь держави у вирішенні регіональних економічних проблем. Прихильники вважають, що такий підхід дозволить подолати нерівність між Лондоном і рештою країни, яка посилилася за десятиліття ринкових реформ.
Однак головне питання полягає в тому, чи дозволяє нинішній фіскальний стан Британії реалізувати такий розворот. Країна стикається з високим рівнем державного боргу, обмеженим бюджетним простором і слабким зростанням продуктивності. Будь-яка спроба масштабної ренаціоналізації або суттєвого збільшення державних витрат вимагала б або підвищення податків, або скорочення інших статей бюджету, або нового запозичення — кожен із цих варіантів має політичні та економічні ризики.
Bloomberg Originals зазначає, що Бернем усвідомлює ризики своїх радикальних політик і припускає, що вони можуть дати зворотний ефект. Його план — це ставка на зміну курсу, яка може як відновити довіру частини виборців, так і налякати інвесторів. Ринки зазвичай чутливо реагують на сигнали про зміну відносин між державою та приватним сектором, особливо коли йдеться про енергетику, транспорт і комунальні послуги, де приватні компанії працюють на регульованих ринках.
Критики наголошують, що демонтаж тетчеризму не може бути простим поверненням до моделі 1970-х. Економіка Британії сьогодні значною мірою залежить від фінансових послуг, міжнародної торгівлі та інвестицій, а державні підприємства в багатьох галузях були б змушені конкурувати в умовах, які суттєво відрізняються від тих, що існували до приватизації. Крім того, значна частина населення володіє акціями приватизованих компаній через пенсійні фонди, що створює додатковий політичний тиск.
Прихильники Бернема стверджують, що альтернативи немає: без активнішої державної політики регіональна нерівність і занепад інфраструктури лише поглиблюватимуться. Вони вказують на необхідність інвестицій у транспорт, енергетику та житло, які приватний сектор не забезпечує належним чином. Питання лише в тому, чи вдасться знайти фінансування без шкоди для фіскальної стабільності.
Таким чином, обіцянка Бернема — це не просто політична заява, а тест на здатність Британії змінити економічну траєкторію в умовах жорстких бюджетних обмежень. Від того, чи вдасться уряду поєднати активнішу роль держави з ринковою дисципліною, залежатиме не лише його політичне майбутнє, а й економічна модель країни на наступні десятиліття.