Через понад п'ять років після Глазго кліматичні обіцянки, дані в 2020 році, мають оцінюватися за їхнім реальним результатом. Про це йдеться у колонці віцепрезидента компанії Schneider Electric, опублікованій напередодні COP31 у Туреччині. Автор наголошує, що питання вже не в тому, що світ пообіцяв зробити, а в тому, що ці обіцянки насправді змінили.
Частка відновлюваної електроенергії продовжує зростати. За даними аналітичного центру Ember, minulого року відновлювані джерела забезпечили понад третину світового електропостачання, тоді як у 2015 році їхня частка становила 23%. Водночас глобальні викиди CO₂, пов'язані з енергетикою, досягли рекордного рівня майже 38,4 млрд тонн. Отже, перехід до чистої енергетики відбувається, але недостатньо швидко, щоб цілі Паризької угоди залишалися досяжними.
Автор зазначає, що на енергетичний ландшафт вплинули геополітичні конфлікти, енергетичні кризи та бум штучного інтелекту. Людські наслідки зміни клімату, за його словами, стають дедалі відчутнішими: цього літа екстремальна спека та лісові пожежі тиснули на громади, а бізнес і домогосподарства продовжували відчувати високі витрати на енергію. Для прикладу він наводить ціну дизелю: повний 55-літровий бак, який у Великій Британії коштував близько 98 євро під час COP26, сьогодні коштує 142 євро. На його думку, це ціна енергетичної системи, яка досі залежить від нестабільних ринків викопного палива.
Більшість країн уже оновили свої національно визначені внески, тож, за словами автора, головне завдання тепер полягає в тому, щоб пояснити, як саме будуть досягнуті цілі на 2035 рік. Саме COP31 у Туреччині, на його думку, має стати можливістю закрити розрив між амбіціями та їх реалізацією.
Головна проблема, за текстом колонки, не в браку рішень, а в швидкості та масштабі їх упровадження. Світ переходить до епохи, яку визначає електрифікація: зростає генерація з відновлюваних джерел, попит на електроенергію, а штучний інтелект додатково навантажує енергосистеми. Водночас мережі розвиваються повільніше, ніж потрібно. За даними IRENA, понад 2500 ГВт проєктів відновлюваної енергетики, накопичувачів та великих споживачів очікують на підключення до мереж у всьому світі. Чиста електроенергія, яка не може дійти до споживачів, не реалізує свого потенціалу, а кожен рік затримки означає втрачені інвестиції та зайві викиди.
Автор розповідає, що для дата-центрів параметр «часу до підключення до енергії» став критичним. У деяких регіонах з обмеженою потужністю нове підключення до мережі може тривати до десяти років, що змінює місце розташування проєктів і принципи їх проєктування. Він стверджує, що чекати на розбудову інфраструктури не можна як єдиний вихід, тож слід краще використовувати наявні енергосистеми. Зокрема, йдеться про цифрові технології, дані та штучний інтелект для оптимізації генерації, зберігання й споживання енергії. Як приклад автор називає штаб-квартиру Schneider Electric у Дубаї The NEST, де завдяки такому підходу вдалося скоротити витрати на енергію та викиди парникових газів на 48%, а сонячні панелі на території покривають 40% річного попиту.
Значним бар'єром залишається фінансування. Щорічні інвестиції в мережі становлять близько 387 млрд євро, однак цього недостатньо: для відповідності зростанню попиту на електроенергію до 2030 року їх потрібно збільшити приблизно на 50%. Висока вартість запозичень, повільне отримання дозволів і тиск на державні фінанси стримують проєкти, особливо в країнах, що розвиваються. Автор вважає ці перешкоди реальними, але переборними, і закликає уряди зробити інфраструктуру пріоритетом та створити умови, які переконають інвесторів спрямовувати капітал у цю сферу.
Окремо він наголошує на ролі бізнесу. Компанії не можуть чекати, поки буде усунено всі бар'єри, адже їхні інвестиції в накопичувачі енергії, відновлювану генерацію чи електрифіковані виробництва формують ринок і створюють попит, який стимулює постачальників до масштабування. Він згадує, що у 2000-х роках такі компанії, як Intel і PepsiCo, були серед найбільших корпоративних покупців зеленої електроенергії. За даними опитування МЕА серед 1000 промислових фірм у 14 країнах, майже 80% респондентів вважають енергоефективність ключем до збереження конкурентних переваг. Автор переконаний, що саме тому бізнес має стати рушієм змін на COP31.
Насамкінець колонка повертається до думки, що оцінювати саміт слід за тим, що відбудеться після нього. Чи переходять національні кліматичні плани у зниження викидів, чи надходять інвестиції туди, де вони потрібні, і чи модернізують країни енергосистеми, необхідні для стійкішої економіки. За словами автора, технології вже є, розуміння обмежень також, і тепер ключове завдання полягає в тому, щоб перестати обговорювати мету та почати її швидко досягати.