Керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Олександр Клименко заявив, що ані члени його родини, ані близькі особи не отримували жодних підозр від Генеральної прокуратури. Про це він сказав публічно, реагуючи на інформацію, яка з'явилася на тлі гучного протистояння між правоохоронними органами.
Заява Клименка стала реакцією на операцію «Карфаген», у межах якої НАБУ та САП активізували слідчі дії щодо представників Офісу генерального прокурора. Самому генеральному прокурору Руслану Кравченку підозру не вручали, однак на оприлюднених записах він фігурував, хоч і в третій особі. На цьому тлі з'явилися припущення, що підозри могли торкнутися й оточення голови САП.
Клименко ці припущення відкинув, наголосивши, що ні його рідні, ні наближені до нього люди не отримували жодних офіційних повідомлень про підозру від Генпрокуратури. Це фактично стало відповіддю на чутки, які ширилися в політичних колах після підписання підозри директору НАБУ Семену Кривоносу.
Ситуація загострилася після того, як генеральний прокурор Руслан Кравченко підписав підозру директору Національного антикорупційного бюро Семену Кривоносу та виїхав з України. Це спровокувало масштабний політичний скандал. У президентському оточенні дії Кравченка назвали «чистою самодіяльністю», а президент Володимир Зеленський зажадав його якнайшвидшого звільнення.
За інформацією джерел, у силових структурах уже кілька місяців зберігалася напруга між Офісом генерального прокурора та антикорупційними органами. Західні дипломати з періодичністю у два-три місяці висловлювали побоювання, що атака на НАБУ і САП може повторитися. У владі ці побоювання щоразу заперечували.
Останні тижні антикорупційні структури помітно активізувалися. Гучний корупційний скандал за участю ексзаступниці голови Офісу президента Ірини Мудрої обійшовся для них без видимих наслідків. Однак ситуація загострилася, коли НАБУ і САП дісталися власне до Офісу генерального прокурора, провівши операцію «Карфаген».
Кравченко був призначений генеральним прокурором у червні 2025 року. За даними джерел, це призначення лобіював тодішній керівник Офісу президента Андрій Єрмак. Водночас заступник Єрмака Олег Татаров, який курував силові структури, бачив на цій посаді іншого кандидата — Марію Вдовиченко, яка згодом стала заступницею голови ОГП. Між Татаровим та Єрмаком тоді виникло напруження.
Уже через місяць після призначення Кравченка сталася історія з атакою на антикорупційні органи, що спровокувала перші протести та вкрай жорстку реакцію європейських партнерів України. Ситуацію тоді оперативно відкотили назад, але в європейців залишився неприємний осад. Антикорупціонери вважали Кравченка ледь не головним ідеологом тих подій.
Згодом, за словами поінформованих співрозмовників, Кравченко почав проявляти все більшу незалежність. У критичний момент «Міндічгейту» наприкінці листопада він відмовився підписувати низку підозр учасникам «антиєрмаківської фронди», яка зрештою змогла вибити голову ОП з його посади.
Попри це, напруження у відносинах ОГП та антикорупційних структур зберігалося. Питання, яке постало вранці після підписання підозри Кривоносу, — чи були ці підозри самодіяльністю Кравченка, чи спланованою і узгодженою з Банковою атакою на НАБУ і САП. Численні співрозмовники в президентському оточенні категорично запевняли, що про дії Кравченка ніхто не був у курсі.
Сам Зеленський оперативно відреагував на ситуацію, заявивши, що для цього генерального прокурора є лише один шлях — відхід. Водночас влада шукає спосіб «відкрутити» ситуацію назад, однак реального кандидата на заміну Кравченку поки немає, а сам він продовжує атаку на НАБУ з-за кордону.
Заява Клименка про відсутність підозр у його родини та близьких є важливим сигналом на тлі цього протистояння. Вона фактично заперечує одну з версій, яка могла б свідчити про тиск на керівництво САП через його оточення. Водночас вона не знімає загальної напруги між Генпрокуратурою та антикорупційними органами, яка залишається однією з головних тем української політики останніх тижнів.