Світова нафтогазова галузь у 2026 році може отримати близько $495 млрд надприбутку — це гроші, які компанії заробили понад очікування до початку війни США та Ізраїлю з Іраном. Про це свідчать оцінки аналітичної фірми Wood Mackenzie. На цьому тлі в Конгресі США перебувають три законопроєкти, які пропонують оподаткувати ці надприбутки, а президент Дональд Трамп публічно заявив, що нафтові компанії «заробляють занадто багато грошей».
Найбільші гравці ринку вже відчувають ефект зростання цін. Компанія Chevron у липні 2026 року звітувала про найвищий квартальний прибуток за шість років. За даними Wood Mackenzie, 49 найбільших нафтогазових компаній отримають близько $272 млрд із загального обсягу надприбутку — це приблизно 70% їхніх сукупних річних інвестиційних бюджетів. Водночас інвестиційні витрати майже не зросли, викуп акцій скорочується, а дивіденди залишаються на попередньому рівні. Гроші просто накопичуються на балансах компаній.
Економісти пояснюють таку поведінку тим, що надприбуток не змінює інвестиційні можливості фірми, тому менеджери утримують кошти та чекають. У 2026 році галузь очікує на ясність щодо тривалості війни, піку цін і можливого ухвалення податку на надприбутки. Аргумент про те, що такий податок завадить важливій економічній діяльності, слабшає з кожним днем, оскільки надприбутки зараз і так не інвестуються.
Запропоновані законопроєкти суттєво відрізняються за структурою. Перший, авторства сенатора Шелдона Вайтгауса та конгресмена Ро Кханни, передбачає 50% акциз на різницю між поточною середньою ціною Brent і середньою ціною 2025 року на рівні $69 за барель. За середньої ціни липня 2026 року у $84 компанії мали б сплатити $7,50 за барель незалежно від витрат на виробництво чи прибутковості.
Другий законопроєкт, запропонований демократом Бредом Шерманом, є агресивнішим: 100% податок на суму перевищення ціни нафти над $75 за барель. За середньої ціни $84 компанії сплачували б $9 за барель. Цей податок діяв би лише до завершення бойових дій і падіння цін нижче зазначеного порогу. Обидва законопроєкти прив'язані до цін, а не до фактичного прибутку.
Третій підхід пропонують сенатори Рон Вайден, Чак Шумер і Майкл Беннет: підвищити акциз на викуп акцій з 1% до 25% для великих нафтогазових компаній. Цей законопроєкт спрямований не на сам надприбуток, а на те, як компанії ним розпоряджаються.
Американський інститут нафти стверджує, що такі пропозиції «підривають впевненість, необхідну для ухвалення інвестиційних рішень». Фонд «Податкова фундація» попереджає, що «оподаткування виробників є протилежністю вирішенню кризи пропозиції». Однак жодна зі сторін не наводить конкретних цифр щодо того, наскільки саме податок стримає інвестиції.
Інші країни вже мають досвід застосування таких податків. У Великій Британії податок на надприбутки від нафти й газу в Північному морі, який разом з іншими зборами сягає 78% на прибуток, у 2026 році принесе близько 8 млрд фунтів стерлінгів ($10,8 млрд) — приблизно вдвічі більше, ніж у 2024–2025 роках. Аналогічний загальноєвропейський податок, запроваджений після вторгнення Росії в Україну у 2022 році, зібрав 26,15 млрд євро ($30 млрд). П'ять країн ЄС зараз закликають до запровадження другого такого податку у відповідь на війну з Іраном.
Історичний досвід США є застереженням для оптимістів. Податок на надприбутки від нафти, ухвалений у 1980 році, планували зібрати $393 млрд за 10 років, але фактично зібрали близько $80 млрд до його скасування у 1988 році. Після падіння цін у 1986 році та збільшення пільг для внутрішнього виробництва податок майже перестав приносити дохід. Для нафтових компаній прямий ефект податку простий: кожен сплачений долар зменшує прибуток. Для державного бюджету досвід 1980 року свідчить, що прогнози, побудовані на поточних цінах, зазвичай завищують реальні надходження.