Маркетингові персони є вигаданими, але корисними. Сьогодні багато інструментів обіцяють створювати віртуальні персони, які насправді часто є лише детально розписаними промптами для мовних моделей. За оцінкою автора матеріалу, поєднання десятиліть психологічних досліджень із реальними поведінковими даними може зробити такі персони значно точнішими у прогнозуванні поведінки клієнтів.
Класичні персони, тобто короткі описи реальної чи уявної людини, що уособлює цільову групу, і досі залишаються робочим інструментом. Вони допомагають у UI/UX-дизайні, розумінні використання продукту та оживленні абстрактних сегментацій. Антропоморфізуючи користувача, команда краще уявляє, як людина, яка може нічим не скидатися на її членів, купує послугу чи користується продуктом. Попри обмеження, персони залишаються ефективним інструментом маркетингового арсеналу, а тепер до них додалися їхні «блискучі нові родичі» — віртуальні персони.
Принцип роботи віртуальних персон простий: опис персони разом з інструкціями та обмеженнями подається до LLM, після чого з нею можна «говорити». Можна попросити модель описати, як персона відреагувала б на нову ситуацію чи яке рішення ухвалила б. Такий підхід може оживити сегменти та дати глибше розуміння мотивацій і ймовірних реакцій. Проте в цього методу є суттєва вада. Дані про конкретну людину часто неповні, тож мовна модель заповнює прогалини власними узагальненнями, що веде до стереотипізації. Ризик зростає, коли розмова виходить за межі наявних даних: якщо відомо, як представник покоління Z ставиться до володіння автомобілем, а його віртуальну персону питають про домашніх тварин, модель відповідатиме так, як, на її думку, відповів би типовий представник цього покоління.
Рішення автор бачить у психологічних дослідженнях останніх десятиліть. Замість набору поведінок і установок вони дають структуровані дані в межах конкретної рамки, що теоретично дозволяє виводити поведінку за межами спостережуваного. Прикладом є модель Big Five, яка оцінює людину за п'ятьма вимірами: відкритістю досвіду, сумлінністю, екстраверсією, доброзичливістю та нейротизмом. Її коріння сягає робіт 1930-х років щодо лексичної гіпотези, згідно з якою мова відображає відмінності в особистості. Для персонажа на кшталт Марії така модель дала б оцінки на зразок дуже високої відкритості, низької сумлінності та високої екстраверсії, а також оцінку доброзичливості, де тепло поєднується з готовністю конфронтувати. Така структура дозволяє перенести профіль на сфери, які не були в початковому наборі даних: наприклад, оцінити, чи обере людина похід у гори чи готель «все включено», значно точніше, ніж за описом її поведінки в попередньому контексті.
Далі, за словами автора, персони рухатимуться до гібридних описів, які поєднують реальні поведінкові дані, атитюдні твердження та психологічні профілі на кшталт Big Five, а також моделі, орієнтовані на рішення, як-от теорія перспектив (Prospect Theory). Також відбувається зсув від чату до моделей, створених для прогнозування реальної поведінки, а не лише її опису. Для українських маркетологів і продуктових команд це означає просту практичну річ: перш ніж довіряти віртуальній персоні, варто перевірити, на яких даних вона побудована і де закінчується її фактична база. Вигадана персона залишається корисною, якщо її описи спираються на перевірені дослідження та реальну поведінку клієнтів, а не на красиві відповіді моделі.