До 25-ї річниці терактів 11 вересня 2001 року в Німеччині згадують одинадцятьох своїх громадян, які загинули внаслідок атак на Всесвітній торговий центр у Нью-Йорку, Пентагон і в Пенсильванії. Загалом того дня загинули майже 3000 людей. Історії німецьких жертв досі залишаються маловідомими широкому загалу, хоча за кожною з них стоїть окреме життя, родина й професійний шлях.
Серед загиблих — уродженець Ізерлона Себастіан Ґоркі, який після навчання та професійної підготовки зробив кар'єру у Deutsche Bank. Через франкфуртське відділення банку він потрапив до Нью-Йорка, де працював у відділі акцій. Уранці 11 вересня він перебував на зустрічі в південній вежі Всесвітнього торгового центру. Його дівчина Паула Белліні була на другому місяці вагітності й того ранку почувалася зле, тому не пішла на роботу. Після удару першого літака в північну вежу 27-річний чоловік ще раз зателефонував їй зі словами: «Зі мною все гаразд, не хвилюйся». Це були його останні слова до неї.
Разом із ним у південній вежі загинув Клаус Шпроккамп, фінансовий директор гейдельберзької біотехнологічної компанії. У 1996 році йому діагностували рак шкіри, і лікарка, яка допомагала йому боротися з хворобою, згодом стала його дружиною. У подружжя народилося двоє синів. 42-річний Шпроккамп прибув до Всесвітнього торгового центру на ділову зустріч разом із Ґоркі. Його тіло було знайдено майже повністю і поховано в Німеччині.
Інґеборґ Йозеф залишила Німеччину ще замолоду. Вона народилася в Берліні, була найстаршою з шести братів і сестер, жила в Парижі, Лондоні, Барселоні та Брюсселі, а 1967 року переїхала до США. Вона володіла п'ятьма мовами, любила оперу, класичну музику й літературу. З 1997 року працювала у Всесвітньому торговому центрі на гамбурзьку судноплавну компанію. За даними родини, того ранку о 8:40 вона ще робила покупки в аптеці на першому поверсі. Через шість хвилин перший літак ударив у північну вежу. Жінка вижила спочатку, але 80 відсотків її шкіри було обпечено. Вона перебувала в штучній комі й померла 9 жовтня 2001 року, так і не прийшовши до тями. Родина поховала її в Берліні, на надгробку в Фронау написано: «Жертва теракту 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку».
Гайнріх Аккерманн не хотів переймати готель своїх батьків у Мюнстерланді. Замість цього він вирушив до Нью-Йорка, де працював страховим фахівцем. Його офіс був на 101-му поверсі південної вежі. Своїм футбольним друзям у Німеччині він обіцяв повернутися у 40 років. Йому було 38. Крістіан Веммерс уперше потрапив до США у 16 років під час шкільного обміну. Згодом уродженець Аренсбурга працював розробником програмного забезпечення, переїхав до Сан-Франциско й очолював продуктовий менеджмент у софтверній компанії. Він любив гори, грав у настільний футбол і піднімався на вершини в Непалі. На фахову виставку до Всесвітнього торгового центру 42-річний чоловік приїхав до Нью-Йорка і загинув у північній вежі.
Зіґрід Вісве ще 1973 року разом із матір'ю та сестрою емігрувала з Оффенбаха до США. У Нью-Йорку вона працювала в American Express, колеги вважали її суворою, але справедливою керівницею. З її офісу у Всесвітньому торговому центрі було видно Статую Свободи. У приватному житті 41-річна жінка любила пекти пироги, виготовляти свічки й переодягатися на Гелловін. Вона загинула в північній вежі, її тіло так і не було знайдено.
Клаус Боте, Гайнріх Кімміґ і Вольфґанґ Менцель працювали в софтверній компанії BCT Technology: Кімміґ — головою правління, Боте — керівником розробки, Менцель — керівником відділу кадрів. 11 вересня всі троє перебували в задній частині одного з викрадених літаків. Їхні історії, як і долі інших німецьких жертв, нагадують про масштаб трагедії, яка торкнулася не лише США, а й багатьох країн світу, включно з Німеччиною.