Українське суспільство, яке на початку повномасштабної війни перейшло в режим «боротьби-втечі» з безумовною довірою до сильного лідера, сьогодні демонструє ознаки глибокої трансформації. Згідно з останніми соціологічними дослідженнями, кількість громадян, які хотіли б змінити президента після завершення війни, зросла до безпрецедентних 63% порівняно з 2023 роком. Водночас за чинного президента готові проголосувати лише 32% виборців, що свідчить про вдвічі більший антирейтинг порівняно з потенційною підтримкою.
Зміна класичного президентського костюма 2022 року на захисний чорний колір стала візуальним сигналом про перехід до військового, близького до авторитаризму, стилю політичного лідерства. Запит суспільства на «сильну руку» в умовах екзистенційного страху за своє життя є типовою реакцією для країни, яка опинилася у війні. Однак, як показують дані, ця фаза поступово завершується.
Протягом останнього року рівень довіри до президента зростає лише ситуативно — у відповідь на несправедливість західних партнерів щодо України або розчарування у їхніх заявах та рішеннях. Такий ситуативний підйом пояснюється не стільки довірою до самого президента, скільки бажанням суспільства згуртуватися перед зовнішнім кривдником: позиція «наших б'ють», почуття образи та бажання відплати стають драйверами швидкого зростання соціальної ідентичності.
Соціологи фіксують, що суспільство перейшло до іншої фази, в якій домінує плюралістичний досвід війни. Українці поляризовані та розшаровані: на тих, хто живе в регіонах, які сильно обстрілюють, і на тих, хто в спокійніших; на тих, хто перебуває за межами України; на тих, у кого мобілізовані близькі, та тих, чиї близькі мають броню. У суспільстві багато втоми від війни, зростання внутрішньої параної, поділ на «своїх» і «чужих», відкриті бунти проти ТЦК, частішають випадки нападів на демобілізованих військових.
Парадоксально на цьому тлі виглядають результати міждержавного дослідження про рівень стресу та надії 2025 року, в якому взяли участь Чехія, Грузія, Литва, Польща, Румунія, Словаччина та Україна. Наша країна отримала найвищі рівні за обома показниками. Саме надія є ідеєю, яка допомагає виживати на індивідуальному рівні, однак про неї майже не йдеться у суспільно-політичному дискурсі.
Експерти пояснюють зниження довіри до президента тим, що суспільство вийшло з фази гострого шоку та військового авторитарного запиту і перейшло у фазу моральної поляризації та пошуку лідера, здатного повернути країні надію та смисли. Авторитарне лідерство підтримують за умов соціальної аномії, тобто почуття розпаду суспільних структур, але Україна перебуває в іншому стані.
Національна стійкість після травматичних подій, таких як війна, має чотири вектори: підвищення довіри до уряду та його лідерів, посилення соціальної солідарності, посилення патріотизму і впевненість у тому, що національні інститути будуть ефективно функціонувати. Нині українське суспільство нестійке за всіма цими векторами. Перезавантаження парламенту хочуть понад 80% громадян, а уряду — 74%.
Досвід югославської війни свідчить, що із закінченням бойових дій ці процеси не зупиняться — протистояння та розкол у суспільстві можуть лише посилитися. У соціальній психології широко відомий феномен нападу на інші внутрішні соціальні групи через звинувачення у своєму досвіді нестабільності: якщо людина не може спрямувати агресію на джерело своїх страждань, вона спрямовує її на того, кого зможе дістати.