Розбіжності між представниками покоління Z та їхніми старшими колегами на роботі найчастіше виникають не через те, що молодші співробітники гірше комунікують, а через те, що компанії не пояснюють своїх правил. Про це пише дослідниця робочої культури та комунікації, яка вивчає міжпоколінні взаємини в колективах.
Один із показових прикладів — запізнення. Співробітниця віком близько 20 років, яка працює в невеликому кафе, що належить власнику з покоління X, одного дня зрозуміла, що запізнюється, і написала йому повідомлення. Власник був незадоволений: на його думку, запізнення — достатньо серйозна причина, щоб зателефонувати, а текстове повідомлення виглядало надто легковажним і безособовим. Сама працівниця бачила ситуацію інакше. «Він дуже зайнятий, тож я вирішила, що дзвінок забере надто багато часу. Тому написала. Я вважала, що це уважніше», — розповіла вона. Обидва були переконані, що розуміють, як виглядає поважна комунікація на роботі, але їхні визначення цього поняття виявилися цілком різними.
Дослідниця наголошує: такі непорозуміння стають дедалі поширенішими в багатопоколінних колективах, особливо коли покоління Z дедалі глибше інтегрується в ринок праці. Найстаршим представникам цієї генерації вже майже 30 років, наймолодші ще навчаються в коледжах і школах. Особливість старших «зетів» у тому, що багато з них проходили навчання, стажування або перші роботи під час пандемії COVID-19, коли значна частина комунікації перейшла в онлайн, а маски часто закривали половину обличчя. Тепер до цього додався ще один чинник — штучний інтелект, який знову змінює способи спілкування.
Дослідниця стверджує, що покоління Z не спілкується краще чи гірше за попередників — воно просто навчилося робити це в іншому середовищі. Приклад із кафе легко списати на те, що молодші працівники віддають перевагу повідомленням, а дзвінки вважають чимось призначеним лише для важливих випадків. Але це, на думку дослідниці, пропускає головне: працівниця не намагалася уникнути розмови з керівником — вона думала, що поважає його час. Для власника ж сам дзвінок мав значення: він сигналізував, що працівниця усвідомлює серйозність запізнення. Жоден із них не пояснив іншому своїх очікувань.
Схожа проблема виникає й тоді, коли йдеться про відкритість, яку старші колеги можуть сприймати як надмірну відвертість. Один молодий працівник, який нещодавно почав роботу у великій компанії в Новій Англії, розповів своєму керівникові з покоління бебі-бумерів про важкий тривожний розлад. Керівник поставився зі співчуттям, але водночас відчув незручність. «Якщо чесно, мені було некомфортно. Я не хотів применшувати його тривожність, але не впевнений, що мені потрібно було це знати», — зізнався він. Його реакція не означала, що тривожність не є реальною проблемою або що працівникові слід просто «взяти себе в руки». Питання було в тому, наскільки особисте належить до професійних стосунків.
Багато старших працівників засвоїли, що професіоналізм — це чіткі межі між особистим і робочим життям. Покоління Z дорослішало в період, коли розмови про психічне здоров'я та особисте благополуччя стали значно публічнішими. Те, що для однієї людини є чесністю, для її керівника може виглядати як надмірна відвертість. Це не означає, що менеджери мають ставати терапевтами, а працівники — розповідати все про своє життя. Але обом сторонам варто визнати, що їхній рівень комфорту щодо саморозкриття не є універсальним.
Окрема проблема — навички, які неможливо опанувати дистанційно. Традиційно люди вчилися «читати кімнату»: стежили за обличчями за столом переговорів, помічали зміну тону керівника, а після зустрічі хтось тихо пояснював, що саме сталося. Для тих, кому в 2020 році було 18–19 років, ця «кімната» зникла. Заняття перейшли в онлайн, стажування стали віддаленими, а коли люди повернулися в офіси, маски ускладнили читання міміки. Це не означає, що представники покоління Z не вміють розпізнавати вирази обличчя, але не варто припускати, що всі мали однакові можливості засвоїти неписані сигнали професійного життя.
Ще один типовий камінь спотикання — дедлайни. Керівник каже молодому працівникові: «Мені потрібно це до п'ятниці». Працівник надсилає результат о 16:30 у п'ятницю. Керівник роздратований, бо планував переглянути матеріал зранку, внести правки й передати далі. Працівник однаково спантеличений: дедлайн був у п'ятницю, і він його дотримав. У своєму опитуванні 250 представників покоління Z із різних галузей дослідниця виявила, що чіткі структурні очікування, поряд із справедливістю та емпатійною взаємодією, є повторюваною темою. Якщо працівник хоче ясності, це не слід автоматично плутати з дріб'язковою опікою. Людина може прагнути автономії й водночас хотіти точно знати, як виглядає успіх.
Висновок дослідниці простий: менеджерам не варто припускати, що працівники надають такої ж самої ваги формам комунікації. Якщо запізнення вимагає дзвінка, про це потрібно сказати прямо. Якщо «до п'ятниці» означає «до п'ятниці, 10 ранку, бо мені потрібно три години на перевірку», це теж варто озвучити. Двохвилинна розмова про очікування може врятувати обох від відчуття, що інший поставився до них неповажно.