Ротація уряду, яка відбулася минулого тижня, викликала хвилю обговорень серед експертів та політиків, проте більшість з них зосередилися на кадрових змінах, а не на глибинних причинах системної кризи. Як зазначають аналітики, реакції на зміни в Кабінеті міністрів вклалися в чотири основні жанри: кадровий, менеджерський, конституційний та жанр інституційної пам'яті. Кожен з цих підходів по-своєму точний, але всі вони відповідають на питання «як зробити уряд кращим», ігноруючи важливіше питання: чому система стабільно відтворює саме такі уряди і саме такі ротації.
Згідно з правилом Донелли Медоуз, однієї з засновниць підходу до мислення системами, мету системи слід визначати не за її деклараціями, а за її стійкою поведінкою. Якщо застосувати цей принцип до українського уряду, то картина стає тривожною. Уряд, дотичний до найбільшого корупційного скандалу повномасштабної війни, спокійно допрацював до кінця наступного літа, а ротацію без жодного публічно названого провалу провели за лічені дні. Програму діяльності уряду на 342 сторінки парламент не голосував взагалі, і сформований Кабмін каденції 2025–2026 цілий рік працював без вотуму довіри, що залишилося непоміченим. Закон про звітування міністрів при відставці лежав непідписаним рівно до моменту, коли вперше міг би бути застосований, а звіт прем'єрки тривав чотири хвилини і завершився оплесками стоячи.
Ці факти свідчать не про зламану машину, а про машину, яка працює бездоганно, просто її реальна мета не збігається з декларованою. Декларована мета уряду — ефективне врядування в умовах війни, тоді як фактична, яку видно з поведінки, — утримання керованості політичного поля. З точки зору цієї мети минулий тиждень — це не дисфункція, а нормальна поведінка системи. Сюди вписується конфлікт між Міноборони та Генштабом, сварки збройних лобі, бурління в армійських верхівках та ропіт цивільних — це все те тло, на фоні якого система починає діяти саме в такий спосіб.
З системної рамки видно три речі, невидимі з інструментальної. Перша: ротація — це клапан. Один із депутатів сказав журналістам майже дослівно: «Випустити пару через урядові зміни — це вже традиція». Пітер Сенге назвав цей архетип «підміною проблеми»: симптоматичне рішення не просто не розв'язує фундаментальну проблему, воно атрофує здатність до неї підійти, бо щоразу знімає тиск, який міг би до цього привести. В контексті уряду, кожна ротація — це доза знеболювального: біль минає, хвороба прогресує, залежність зростає. Однак цього разу механізм почав збоїти прямо на очах — уперше ротація не скинула суспільний тиск, а згенерувала його: людей збирають на вулицю проти самої практики перестановок без пояснень. 16 липня о 9:00 анонсовано протест біля театру Франка у Києві. Примітно, що навіть протест проти машини, що перемелює людей, вимагає повернути в неї конкретну людину.
Друга: система переварює суб'єктність. Міністр, який набирає власну популярність, одразу йде на виліт. Міністр, який підписує з зовнішнім партнером зобов'язання щодо реформ — просимо на виліт. Міністр, який заради реформи конфліктує з впливовою групою — будь ласка, на виліт. Поодинці кожен випадок має своє затишне пояснення, але системний аналіз вчить не тлумачити кожну хвилю окремо там, де видно течію: система послідовно видаляє елементи, які набувають власної суб'єктності. Це не чиясь злоба, це властивість конфігурації, у якій єдиним джерелом легітимності є одна точка. Найчесніші з коментаторів уже намацують цю течію — коли пишуть, що лояльність замість ефективності це хвороба кожного українського президента, то описують патерн, старший за будь-яку окрему владу. Але навіть найзіркіші, назвавши систему, наступним реченням шукають їй прізвища — бо рамка, у якій зло має обличчя, втішніша за рамку, у якій зло має архітектуру.
Третя, найнеприємніша для авторів програм: у цих текстах немає адресата. Теза «Уряд має перетворитися на центр вироблення політик» є слушною, але уряд, який щойно замінили без пояснення причин, за визначенням не є суб'єктом власної трансформації. Ми пишемо детальні листи — і не помічаємо, що на конверті немає адреси, нема поштової скриньки, відсутня адреса. Донелла Медоуз описала ієрархію точок впливу на систему, і цю ієрархію дуже просто можна перекласти на нашу ситуацію: найслабші — параметри і кількісні показники, а найсильніші — зміна мети системи або її парадигми. Поки ми обговорюємо, хто сильніший менеджер, ми не помічаємо, що сама система налаштована на відтворення слабких менеджерів.
Таким чином, ротація уряду в Україні є не інструментом покращення ефективності, а механізмом утримання політичної стабільності, який, однак, починає давати збої. Суспільний протест, що виник у відповідь на безпідставні перестановки, свідчить про те, що система більше не може покладатися на старі методи. Для реальних змін необхідно переглянути не лише кадрову політику, а й саму архітектуру влади, яка дозволяє уникати відповідальності та зберігати статус-кво.