Нагромадження нерозподілених активів у private equity перетворюється з внутрішньої проблеми інвесторів на суттєвий виклик для банківської системи, що може позначитися на ширшій економіці. Йдеться про так звані «зомбі-угоди» — портфельні компанії, які фонди не можуть продати або вивести на біржу в межах традиційного інвестиційного циклу.
Зростання відсоткових ставок і подорожчання позикового капіталу ускладнили виходи з інвестицій, які раніше відбувалися через продаж стратегічному покупцеві або первинне публічне розміщення. Унаслідок цього фонди змушені утримувати компанії в портфелях довше, ніж планувалося, що створює тиск на ліквідність і зобов'язання перед обмеженими партнерами.
Для банків ця ситуація означає зростання ризиків за кредитами, виданими під заставу часток у таких компаніях або для фінансування їхньої операційної діяльності. Фінансові установи, які кредитували угоди private equity, стикаються з необхідністю переглядати умови рефінансування та оцінювати якість забезпечення, вартість якого може бути завищеною через відсутність ринкових орієнтирів.
Окремим чинником тиску є активне залучення банків до фінансування викупів із борговим навантаженням. Коли ринок виходів застряє, банки опиняються перед вибором: пролонгувати кредити, погіршуючи власні баланси, або визнати збитки, що послабить капітальні показники. Регулятори вже звертають увагу на концентрацію таких ризиків у системно важливих установах.
Проблема ускладнюється тим, що частина «зомбі-компаній» продовжує обслуговувати борг за рахунок операційного грошового потоку, але не генерує достатньої віддачі для інвесторів. Це створює ілюзію стабільності, яка може розвіятися за першого ж макроекономічного шоку. Аналітики зазначають, що масштаб нерозподілених активів у галузі вже вимірюється сотнями мільярдів доларів.
Для українського ділового середовища ця тенденція важлива насамперед через глобальний характер ринків капіталу. Українські компанії, які залучають фінансування від міжнародних фондів або банків, можуть відчути наслідки у вигляді жорсткіших умов кредитування та обережнішого підходу інвесторів до оцінки активів у регіонах із підвищеним ризиком.
Водночас банківські регулятори в розвинених економіках посилюють вимоги до стрес-тестування портфелів, пов'язаних із private equity. Очікується, що найближчими кварталами фінансові установи будуть змушені збільшити резерви під потенційні втрати, що обмежить їхню здатність кредитувати реальний сектор. Це створює додатковий тиск на економічне зростання в умовах, коли більшість центральних банків утримує ставки на підвищеному рівні.