У Києві презентували книгу-брошуру, присвячену Герою України та розвіднику Головного управління розвідки Назару Боровицькому. Видання розповідає про офіцера, який двічі проривався гелікоптером до оточеної «Азовсталі» й загинув під час третьої місії. Книга вийшла в межах інформаційно-просвітницького проєкту ГУР «Видатні розвідники», мета якого — зберегти історії полеглих воїнів для майбутніх поколінь.
Назар Боровицький народився 24 вересня 1993 року в Полтаві. Після школи навчався у Полтавському обласному ліцеї-інтернаті для обдарованих дітей, а 2011 року вступив до Національної академії СБУ, де був старшиною курсу. У 2015 році розпочав службу в СБУ, пройшов підготовку у США, після чого виконував бойові завдання на сході України. Постійно вдосконалював військову майстерність: опанував спеціальності водолаза, сапера, інструктора спецоперацій і здійснив близько сотні парашутних стрибків.
Навесні 2021 року Назар підписав контракт із ГУР. Того ж року брав участь в евакуаційній місії української воєнної розвідки в Афганістані, за що був нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня. З перших днів повномасштабної війни Боровицький брав участь у боях за Бородянку та Бучу, а згодом вирушив на Маріупольський напрямок. Саме там він став учасником одних із найризикованіших операцій війни — авіапроривів до заблокованої «Азовсталі». Двічі він діставався оточеного Маріуполя, доставляючи боєприпаси, медикаменти й підкріплення та евакуюючи поранених.
5 квітня 2022 року Назар загинув під час третього авіарейду. Його група летіла на допомогу екіпажу підбитого вертольота з пораненими захисниками «Азовсталі». Російські війська збили гелікоптер, той упав за кілька кілометрів від лінії фронту на тимчасово окупованій території Запорізької області. Доля розвідника тривалий час залишалася невідомою. Рідні понад рік сподівалися, що він живий і може перебувати в полоні. Лише після збігу ДНК на 99,9% його вдалося ідентифікувати. Назара поховали на Байковому кладовищі у Києві.
Мати Героя Леся Боровицька згадує, що в ранньому дитинстві Назар мріяв бути пожежником або фермером, але з 5-6 класу почав цілеспрямовано готуватися до військової служби. «Назар був дитиною з великим серцем, навколо нього гуртувалися інші діти у дворі. Ми ніколи з ним не мали клопоту. Син завжди працював над собою. Там, де бачив несправедливість, — приходив на допомогу скривдженим», — розповіла вона. Батькам Назар мало розповідав про свою службу, щоб максимально вберегти їх від переживань.
«Востаннє я бачив сина 27 березня 2022 року — після звільнення Київщини. Зрозумів, що він збирався в оточений Маріуполь: Назар сказав, що є лазівка. Він дуже міцно мене обійняв, і лише потім я усвідомив, що син тоді зі мною прощався», — згадує батько Богдан Боровицький. Мати досі не змирилася з втратою: «Для мене він живий. Я його досі чекаю, надіюсь на помилку ДНК. Я не змирилася і живу надією, бо не знаю, як жити без Назара».
Один із побратимів Героя поділився історією, як той колись врятував йому життя під час боїв у Мар'їнці у 2016 році в межах АТО. «Це був мій перший стрілецький бій. Нас раптом почали обстрілювати, був хаос. Замість того, щоб самому бігти до укриття, Назар почав підганяти мене, бо я розгубився. За тиждень після штурму ми потрапили в це місце — там живого місця не було. Якби я тоді ще хвилину завагався і Назар мене не підштовхнув — я б не вижив», — згадує військовий. Інший побратим пригадав спільну евакуаційну місію в Афганістані у 2021 році, коли не всі члени родини, яку вони рятували, помістилися на борт літака. «Назар тоді цим дуже перейнявся — не терпів несправедливості. Ми ледь не плакали, бо не змогли врятувати всіх», — розповів він.
У липні 2023 року Назару Боровицькому посмертно присвоїли звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка». Представник ГУР Андрій Юсов наголосив на важливості проєкту: «Ми продовжуємо цей проєкт, щоб подвиг українських героїв не був забутий. Нові покоління військових і цивільних мають знати ці історії, вчитися на них і розуміти справжню ціну свободи. Щоб фраза „Герої не вмирають“ була не порожніми словами, а мала справжнє наповнення». Побратим Героя додав: «Хочеться, щоб про Назара пам'ятали. Мають бути систематичні події на його честь, бо саме повторюваність дає пам'ять».