Українська економіка демонструє тривожні ознаки наближення стагфляції: темпи зростання виробництва майже зупинилися, виробничі витрати зростають, експортні можливості звужуються, а торговельний дефіцит розширюється. За оперативною оцінкою Держстату, реальний ВВП у другому кварталі 2026 року збільшився лише на 0,6% порівняно з відповідним кварталом минулого року і на 0,4% — порівняно з першим кварталом. Після падіння ВВП на 0,5% у першому кварталі це радше технічне відновлення, ніж перехід до стійкого зростання.
Водночас у серпні річна споживча інфляція прискорилася до 8,1%, а базова інфляція також становила 8,1%. Транспорт за рік подорожчав на 23,8%, пальне — на 38,7%, автодорожні пасажирські перевезення — на 39,1%. Національний банк прогнозує прискорення інфляції до 10% наприкінці 2026 року і зростання реального ВВП лише на 1,8%. Більше того, перебудова логістики після нових російських атак може додати ще 0,4–0,6 відсоткового пункту до річної інфляції.
Економіст та екс-голова Ради НБУ Богдан Данилишин у колонці для РБК-Україна наголошує, що головною загрозою стає не просто зростання цін, а поєднання кількох кризових процесів: стагнації виробництва, подорожчання ресурсів, руйнування логістики, дефіциту працівників, скорочення експорту та зростання залежності від імпорту й зовнішнього фінансування. Відповідати на це виключно підвищенням процентної ставки неможливо, але так само помилково покладати всю відповідальність за стан економіки на Національний банк.
На думку експерта, головна відповідальність лежить на уряді. Саме Кабінет міністрів має відігравати провідну роль в економічній політиці, визначаючи структуру державних видатків, масштаби й умови випуску ОВДП, параметри пільгового кредитування, державні гарантії, податкову та митну політику, черговість перегляду тарифів, промислові й інвестиційні пріоритети, механізми страхування воєнних ризиків, а також політику у сферах енергетики, логістики та експорту. До НБУ є багато запитань, але критика регулятора не повинна ставати зручним замінником аналізу урядової політики.
Данилишин зазначає, що сьогодні головна проблема полягає у відсутності цілісного центру економічної відповідальності. Фіскальна, боргова, кредитна, промислова, енергетична та монетарна політики існують паралельно, нерідко нейтралізуючи одна одну. Уряд стимулює окремі галузі, але одночасно підвищує податки й тарифи, позичає кошти на внутрішньому ринку, проте не формує достатніх механізмів спрямування цих ресурсів у виробництво. Крім того, субсидуючи процентні ставки, значна частина програм підтримує обіговий капітал і рефінансування старих зобов’язань, а не створення нових потужностей. Це породжує український парамонетаризм: для більшості економіки діють дорогі гроші, а для окремих позичальників — бюджетно субсидований кредит.
На переконання економіста, Україна вже п'ятий рік живе в умовах повномасштабної війни, проте значна частина економічних рішень досі ухвалюється так, ніби ми маємо справу з тимчасовим відхиленням від мирного економічного циклу. Настав час перейти від економіки воєнного часу за фактом до системно організованої воєнної економіки. Під «воєнним станом в економіці» він розуміє не тотальне державне регулювання, не загальну націоналізацію і не адміністративне встановлення цін, а спеціальний режим економічного управління.
У межах такого режиму уряд має визначати обмежене коло національних економічних пріоритетів, концентрувати на них бюджетні, кредитні та зовнішні ресурси, координувати роботу міністерств, державних банків і підприємств, щомісяця оцінювати виконання конкретних показників та нести персональну політичну відповідальність за результат. Ринок має залишатися основним механізмом, але держава повинна забезпечити чітку координацію ресурсів.
Для цього, на думку Данилишина, необхідно створити постійний робочий орган — економічний штаб під керівництвом прем'єр-міністра, який координуватиме дії всіх гілок влади. Також уряду потрібен план дій на перші 90 днів із визначенням пріоритетів оборони, енергетики та логістики. Експерт наголошує, що ці питання мають обговорюватись і вирішуватись спільно, в тому числі через Раду фінансової стабільності.
Загалом, на думку екс-голови Ради НБУ, Україні потрібні нові пріоритети та системний підхід до управління економікою в умовах війни, адже поточні інструменти не здатні вирішити проблему. Лише скоординована політика уряду та НБУ, спрямована на підтримку виробництва й інфраструктури, може відвернути поглиблення кризи.