Фотограф понад десять років жив і працював серед чорношкірих ковбоїв та ковбойок у різних куточках Сполучених Штатів, документуючи культуру, яка здебільшого залишається поза увагою широкої публіки. Серія знімків, над якою він працював упродовж цього часу, показує повсякденне життя людей, для яких верхова їзда, робота з худобою та родинні традиції ранчо є частиною ідентичності.
Образ ковбоя в американській популярній культурі тривалий час асоціюється з білими чоловіками з кінофільмів і літературних творів про Дикий Захід. Водночас історія ковбойства значною мірою сформована афроамериканцями, які після Громадянської війни працювали на скотарських ранчо, гнали стада, доглядали коней і здобули навички, що стали основою сучасної ковбойської традиції. Проєкт фотографа нагадує про цей пласт історії та про те, що сьогодні ця спільнота продовжує існувати й розвиватися.
Фотограф зосередився не лише на зовнішніх атрибутах, як-от капелюхи, чоботи чи сідла, а й на людських історіях. Його знімки фіксують родинні заходи, змагання з верхової їзди, роботу на пасовиськах і моменти відпочинку між сезонами. Такі сцени показують, що ця культура складається з конкретних людей, їхніх буденних турбот, гордості за ремесло та внутрішньої логіки спільноти, яка передається від старших до молодших.
Тривалість проєкту дозволила авторові наблизитися до героїв і заслужити довіру, без якої важко створити автентичні портрети. За роки роботи він відвідував різні регіони країни, що дало змогу побачити розмаїття практик і вдач: від невеликих родинних господарств до більших об'єднань, де тримаються давні традиції. Саме це розмаїття, за його словами, найменше відображене в медіа, де ковбойська тема традиційно подається однорідно.
Робота приваблює увагу ще й тим, що поєднує документальну фотографію з питаннями пам'яті та представленості. Образи, створені протягом десятиліття, стають свідченням того, як громади зберігають власну історію поруч із сучасними викликами, зокрема економічним тиском на сільські господарства та змінами в способі життя на селі. Такі знімки допомагають аудиторії побачити ці спільноти не крізь призму стереотипів, а через їхній власний досвід.
Проєкт також демонструє, наскільки важливо тривало працювати з темою, щоб пройти шлях від випадкових кадрів до цілісного архіву. Десять років дозволили зафіксувати зміни: переходи між поколіннями, появу нових учасників і відхід старших, які передавали навички молодшим. У такому форматі фотографія стає інструментом пам'яті, а не лише миттєвим зображенням події.
Фотографії, зроблені під час роботи над проєктом, відображають не лише сільський побут, а й щоденну дисципліну, яка потрібна для утримання ранчо та догляду за худобою. Вони показують, що традиція вимагає постійної праці, передачі знань і підтримки родин, а не лише символів, пов'язаних із ковбойським образом. Для глядача така перспектива змінює уявлення про те, що означає бути ковбоєм або ковбойкою сьогодні.