Українські підприємства, які встановлюють промислові акумулятори, мають змогу не сплачувати мережеві тарифи двічі за електроенергію, яку спершу накопичили, а потім повернули в мережу. Однак на практиці бізнес стикається з труднощами під час підключення таких установок, обліку електроенергії та визначення тарифів. Про це йдеться в дослідженні AIN «Українська енергетика: “зелені” рішення, відновлення й інвестиції».
Системи накопичення енергії, або ESS, дозволяють зберігати електроенергію та використовувати її пізніше. Наприклад, підприємство може заряджати акумулятори від сонячної електростанції вдень, а ввечері використовувати накопичену енергію для власних потреб або продавати її в мережу. У 2022 році Україна ухвалила закон №2046-IX, який визначив правила роботи таких установок. Він передбачає механізм, за яким оператор акумулятора сплачує за передачу, розподіл і диспетчеризацію електроенергії з урахуванням різниці між обсягами, які установка отримала з мережі та повернула до неї протягом місяця. Якщо, наприклад, за місяць акумулятор отримав 100 МВт·год, а повернув 80 МВт·год, мережеві платежі розраховують на різницю — 20 МВт·год. Для цього потрібен окремий облік електроенергії.
У лютому 2026 року Верховна Рада ухвалила закон №4777-IX, який уточнив правила роботи установок зберігання енергії. Зокрема, під час розрахунку мережевих тарифів враховують обсяги електроенергії, що надходять із зовнішньої мережі або повертаються до неї через точку приєднання об’єкта. Водночас юрист EQUITY Law Firm Богдан Слободян вважає, що проблема полягає не в самому законі, а в його застосуванні. За його словами, йдеться про практичні питання: окремий комерційний облік відбору й відпуску, відповідність місячного сальдування добовому циклу батареї та кваліфікацію перетікань конкретної установки оператором мережі.
Експерти виділяють три основні перешкоди. Перша — облік електроенергії. Не всі оператори систем розподілу належним чином налагодили відповідні процедури, а місячний розрахунковий період не завжди відповідає щоденному циклу заряджання та розряджання акумулятора. Друга — складне підключення до мережі. За даними дослідження, оператори систем розподілу інколи висувають власникам акумуляторів такі самі вимоги, як до великих електростанцій, через що підприємствам доводиться готувати додаткові технічні обґрунтування та резервувати більшу потужність, що збільшує витрати. Третя — різні вимоги до операторів акумуляторів. Залежно від правил підприємство може одночасно бути споживачем, виробником електроенергії або надавачем допоміжних послуг, а для кожного виду діяльності діють окремі вимоги щодо тарифів, обліку та роботи на ринку. Через це інвесторам складно передбачити витрати та строки окупності.
Юристи радять компаніям насамперед забезпечити окремий облік електроенергії, яку акумулятори отримують із мережі та повертають до неї, інакше застосування механізму розрахунку тарифів може спричинити суперечки з оператором. Також рекомендується ще до встановлення обладнання погоджувати з оператором системи розподілу порядок підключення та розрахунку платежів і фіксувати домовленості документально. Окремий варіант — встановлювати акумулятори разом із власною генерацією, наприклад сонячними панелями, що може зменшити обсяг електроенергії, на який нараховують мережеві тарифи. Підприємства також можуть отримувати додатковий дохід, надаючи послуги з балансування енергосистеми, але для цього обладнання має відповідати технічним вимогам, а власник — пройти необхідні процедури.
На думку Слободяна, українське законодавство вже створило основу для розвитку промислових акумуляторів. Наступний крок — узгодити підзаконні акти НКРЕКП, зокрема правила обліку, тарифні методики та Кодекс систем розподілу, щоб підприємства могли заздалегідь розраховувати витрати й планувати інвестиції.