Британський режисер Альфред Гічкок (1899–1980) не відзначався класично вишуканою зовнішністю. Саме тому, за припущенням нового дослідження, він міг через головних героїв своїх фільмів втілювати фантазію про елегантність і впевненість. Цю ідею розвиває книжка Ната Сегалофа «The Secret Hitchcock», присвячена співпраці режисера з двома найвідомішими чоловіками його стрічок. Автор прямо визнає, що в книжці є певна доля психологічних припущень, і рецензенти з цим погоджуються як з відкритим прийомом, а не прихованим.
Сегалоф присвятив окремі розділи кожному з восьми фільмів, які Гічкок зняв із британцем Кері Грантом (1904–1986) та американцем Джеймсом Стюартом (1908–1997). Чотири картини зняті з кожним із акторів. Для кожної стрічки автор неявно ставить і відповідає на запитання: чому обрано саме Гранта або саме Стюарта і чому не іншого.
Один із прикладів – фільм 1959 року «На північ через північний захід». Джеймс Стюарт дуже хотів зніматися в ньому, однак Гічкок віддав роль Кері Гранту. Щодо Стюарта, Сегалоф пояснює його вибір образом стабільного «пересічного чоловіка», який режисер, за словами автора, використовував і експлуатував чотири рази. Щодо Гранта, причина очевидна: він був Кері Грантом, тобто мав статус і харизму, які робили його природним вибором для ролі елегантного героя.
Підзаголовок книжки стверджує, що, спрямовуючи Стюарта на роман із Кім Новак, режисер так само, як раніше спрямовував Гранта на романи з Інгрід Бергман і Грейс Келлі, фактично керував власними заступниками на екрані. Таким чином, Сегалоф розглядає акторів не лише як виконавців, а як продовження задумів самого Гічкока.
Рецензенти Kirkus Reviews відзначають, що книжка містить цікавий матеріал про режисуру та взаємодію з акторами. Водночас читач може помітити, що за структурою це радше серія розлогих розборів восьми картин, доповнена короткими біографіями режисера, Гранта і Стюарта, ніж цілісне дослідження внутрішніх мотивів Гічкока. Сегалоф детально розповідає про джерела матеріалу, бюджети, зарплати та інші технічні подробиці кожного фільму, і саме ця деталізація, за оцінкою огляду, становить сильну сторону видання.
Для читачів, які цікавляться історією кіно, книжка пропонує погляд на взаємини між режисером і зіркамим, що визначили жанр психологічного трилера в його найвідомішій період творчості. Вона пояснює, чому вибір акторів був не випадковим, і показує, як особисті уявлення Гічкока про чоловічу привабливість проявилися в його кінематографічному стилі.