Wireva

Журнал Autocar випробував джип, Kübelwagen і Dingo часів війни

Британський журнал Autocar у 1941–1943 роках випробував легендарний джип, німецький Kübelwagen та британські розвідувальні машини, які служили в пустелі й на бездоріжжі.

Під час Другої світової війни автомобілі стали одним із головних інструментів воєнних дій. Вони виконували завдання патрулювання, розвідки, зв’язку, супроводу та постачання. Серед найвідоміших машин того часу був чверть-тонний джип, який розробили компанії Bantam, Ford і Willys для уряду США. Це був перший серійний повнопривідний автомобіль 4x4, і він служив у кожній зоні бойових дій — від Європи до Африки й Азії. Журнал Autocar свого часу скористався можливістю випробувати такі машини, зокрема в ході дослідження воєнної техніки, організованого за сприяння військового відомства.

У травні 1943 року журналіст Autocar Артур Борн проїхав на джипі різними дорогами: швидким головним шосе, сільськими провулками, річками, короткими та довгими пагорбами, ухилами крутішими за 1:3, глибоко вибитими колією дорогами й болотами. За його словами, машина жодного разу не підвела. Двічі вона застрягала, але щоразу вибиралася власними силами. Він відзначив, що потужність легко дозувати залежно від зчеплення коліс, а підвіска на бездоріжжі видалася чудовою, водночас добре працювала й на магістралях. Сидіння були жорсткуватими, але загалом їзда виявилася зручною. Борн писав, що у разі аварії джип може погнутися, але не зламатися.

Німецьким аналогом джипа був Kübelwagen, що буквально означає «відерний автомобіль». Його створили на базі щойно завершеної моделі Volkswagen, або «народного автомобіля». У жовтні 1941 року журналіст Autocar Джон Дагдейл керував таким автомобілем, захопленим британською армією в пустелі Північної Африки. Він описав машину як невеликий відкритий чотиримісний автомобіль з просторим салоном і легкою конструкцією, на якому помітна рука Фердинанда Порше. Задній розташований двигун дозволяв розмістити всіх пасажирів усередині колісної бази, що покращувало керованість. Дагдейл відзначив жвавіше прискорення, ніж очікувалося, і підвіску, яка, попри незалежну підвіску всіх коліс, не була такою видатною, як можна було б сподіватися, що, на його думку, пояснювалося складністю пустельної поверхні.

Водночас Дагдейл зауважив, що Volkswagen був цивільним автомобілем, а не військовою машиною. Ручка стоянкового гальма на цьому екземплярі була майже відірвана, і він прямо написав, що результат, коли такою машиною керує водій британської армії, викликає неприємні роздуми. Саме такі автомобілі нерідко діставалися «Пустельним щурам» — британським частинам, що воювали в Північній Африці. Серед їхнього транспорту були розвідувальний автомобіль Daimler Dingo Scout Car і легкий розвідувальний автомобіль Morris Mk1, які Autocar теж оцінив у 1943 році.

Про Daimler Dingo журналіст Монтегю Томбс писав, що вже за п’ять хвилин водій отримує повну впевненість, вмикає найвищу передачу й починає їхати трохи жвавіше. Він назвав машину надійною, стабільною та зручною, а підвіску, стійкість і легкість керування на звичайних сільських дорогах — напрочуд добрими. Про Morris Томбс сказав, що його вразили не лише комфорт їзди, а й відсутність крену та гойдання на глибоко розбитій поверхні. Він зазначив, що машину можна впевнено вести по поганій землі з першої хвилини. Його висновок був такий: випробування, які в мирні часи назвали б «важкими», для машин, створених саме для цього, — дитяча забава.