У період Першої світової війни в Британії та Новій Зеландії цивільні громадяни вдавалися до кампанії білих пер’їн: вони вручали їх чоловікам, які не записувалися добровольцями. Символ мав присоромити тих, хто уникав фронту. У Новій Зеландії такі пер’їни отримували навіть поранені ветерани, які поверталися з війни. У 1916 році уряд ввів нарукавні пов’язки для ветеранів, звільнених від служби, і для працівників, чия робота вважалася критично важливою. Так держава фактично відповіла на тиск суспільства, відокремивши тих, хто мав законні підстави не воювати, від тих, кого публічно засуджували.
Коли війна почалася в серпні 1914 року, регулярна армія Британії налічувала близько 250 тисяч солдатів. Лорд Кітченер очікував тривалої війни й прагнув створити велику армію. 7 серпня 1914 року був оголошений перший заклик до 100 тисяч добровольців, які склали так звану Нову армію. Наприкінці серпня щодня записувалися близько 30 тисяч людей. До Різдва 1914 року добровольців було 1,2 мільйона, а до кінця 1915 року їхня кількість сягнула 2,5 мільйона. Такий масовий відгук значною мірою спирався на громадський тиск, який супроводжував кампанію білих пер’їн.
Успіх добровільного набору мав і побічний ефект. Серед добровольців було багато кваліфікованих працівників, економічно важливих для країни, і виникла нестача робочої сили, яку уряд недооцінив. У 1915 році було запроваджено реєстрацію населення та промислових ресурсів і створено Міністерство боєприпасів, яке мало координувати випуск озброєння. У січні 1916 року ухвалили закон про призов чоловіків віком від 18 до 41 року з винятками для критично важливих галузей. До завершення війни було призвано близько 2,5 мільйона чоловіків. Отже, добровільна модель, яка спершу здавалася достатньою, згодом поступилася місцем обов’язковій мобілізації.
Політичний устрій Британії також змінювався. Парламент, обраний у грудні 1910 року, працював до грудня 1918 року без виборів. У травні 1915 року Асквіт сформував коаліційний уряд після скандалу з нестачею снарядів, що стала одним із найболючіших сигналів про управлінські помилки. У грудні 1916 року прем’єр-міністром став Ллойд Джордж, який створив невеликий Військовий кабінет для швидшого ухвалення рішень. У лютому 1918 року електоральна реформа збільшила кількість виборців із 7,7 до 21,4 мільйона, що стало важливим кроком до ширшої демократичної легітимності.
Автор колонки проводить паралелі із сучасною Україною. Парламент був обраний у 2019 році, а президентська партія має в ньому одномандатну більшість. Через воєнний стан вибори неможливі, і автор ставить питання, чи означає незмінний склад парламенту незмінну структуру влади. За його словами, широка коаліція для ухвалення стратегічних рішень так і не сформувалася. Громадянське суспільство несе великий обсяг роботи і водночас змушене тиснути на державу, щоб вона виправляла помилки, які вже відчувають громадяни.
У висновках автор пропонує розширити урядову коаліцію, досягати міжфракційних домовленостей і посилити парламентський контроль. Він наголошує, що навіть без виборів потрібна конкуренція управлінських підходів, а помилки в управлінні коштують людських життів. Ці міркування є авторською позицією, а не перевіреними фактами, і читачеві варто відрізняти їх від історичних даних, на які колонка спирається.