Українська акторка театру та кіно Олена Олар у великому інтерв’ю розповіла про свій шлях у професії, складні періоди в житті та втрату близької людини на війні. Розмову з нею опублікувало видання Wave RBC-Ukraine. Повна версія інтерв’ю доступна на YouTube-каналі видання.
Олар відома глядачам за українськими серіалами, комедіями та мелодрамами, а також за роботою в театрі. Її шлях почався в Одесі, де вона провела дитинство. Згодом вона навчалася в Миколаєві, а театральну кар’єру розпочала в Харкові. Близько 2016 року акторка переїхала до Києва, залишивши харківський театр, і ця зміна місця стала початком нового етапу в її житті.
Перші роки в столиці були непростими. За словами Олар, ролей було небагато, фінансові труднощі давалися взнаки, і їй доводилося працювати аніматоркою в костюмі, щоб заробляти на життя. Це був період, коли професійні сподівання ще не знаходили підтвердження на знімальних майданчиках. Вона також розповіла, що не отримала роль Мотрі у фільмі «Співай мати Кайдаша». Акторка називає 2018 рік найважчим у своїй професійній кар’єрі, і саме цей період, за її словами, найбільше вимагав від неї витривалості.
Олар пояснює різницю між роботою в театрі та в кіно. За її словами, на знімальному майданчику важко сховатися за персонажем, тоді як у театрі є можливість певною мірою ховатися за роль. Кінематограф, на її думку, вимагає більшої відвертості, а це змушує постійно працювати над собою та переосмислювати власні межі.
Говорячи про дитинство, акторка згадала, що її батьки розлучилися, коли їй було шість років. Виховували її мама та вітчим, тоді як біологічний батько перебував у ув’язненні. Олар зізналася, що стосунки з мамою були складними, і зараз вона свідомо працює над їхнім відновленням. Саме внутрішня робота над родинними травмами, за її словами, допомогла їй по-новому поглянути на себе та на людей, які її оточують.
Чоловік Олар з 2022 року служить у Збройних силах України. Після поранення на фронті він повернувся додому та був демобілізований. Акторка каже, що війна, попри всі випробування, зміцнила їхній союз, і подружжя навчилося триматися разом у найважчі часи. Водночас вона переживає втрату людини, яку вважала батьком і яка загинула на війні. Олар говорить про нього як про героя та щиро сумує за ним, і цей біль, за її словами, залишається з нею щодня.
Серед найближчих планів акторки — головна роль в історико-біографічному фільмі. У розмові Олар також визнала, що в роботі її насторожують неоднозначні сценарії та брак творчої свободи, і такі ознаки вона відносить до «червоних прапорців» у проєктах. Саме тому вона обирає ролі уважніше, зважаючи на те, наскільки команда готова дати акторові простір для власного бачення персонажа.
Загалом інтерв’ю показує акторку, яка через особисті втрати та професійні невдачі вибудовувала внутрішню стійкість і не відмовлялася від обраного шляху. Її історія, розказана відверто та без прикрас, дає уявлення про те, як поєднуються творчі амбіції, родинні стосунки та досвід війни в житті сучасної української митці.