Житлова криза в США дедалі відчутніше торкається середнього класу, який раніше вважався відносно захищеним від проблем з оплатою житла. За даними Гарвардського центру з вивчення житла (Harvard JCHS), майже половина орендарів із середнім доходом у 2024 році витрачала на житло понад 30% свого доходу. Для порівняння, з 2019 року частка таких орендарів зросла на 9,5 процентного пункту.
Найсильніше тиск відчувають найбідніші. За оцінкою дослідників, 83% орендарів із доходом менше 30 000 доларів уже належать до категорії «обтяжених витратами на житло», тобто віддають на житло понад третину доходу. Це залишає їм майже без запасу. Однак, за даними аналітиків, зростання витрат тепер помітно зачіпає й домогосподарства з вищими доходами, які раніше почувалися стабільно.
Одним із ключових показників стала доступність житла. За даними Гарвардського центру, частка оголошень про оренду, доступних для людей із доходом близько 75 000 доларів на рік, скоротилася з приблизно половини до менш як чверті. Дослідники оцінюють, що для придбання типового житла потрібен дохід близько 120 000 доларів. Тобто навіть родини з доходами, що вважаються вище середнього, опиняються поза межами ринку.
Дані Bank of America доповнюють цю картину. Аналітики банку зазначають, що приблизно кожен четвертий орендар із нижчим доходом витрачає на житло понад половину свого заробітку. Такий самий відсоток серед власників іпотеки з вищими доходами також витрачає на житло понад половину доходу. У нотатках банку не наведено окремої цифри для середньої третини доходів, тож картина для цієї групи залишається неповною.
Водночас BofA відзначає, що витрати на інші базові потреби дещо знизилися. У 2026 році бензин і продукти разом становили близько 13,5% доходу, що менше, ніж чотири роки тому. Натомість медіанні іпотечні платежі зросли за два роки і тепер для власників іпотеки, які клієнти банку, перевищують 30% доходу.
Саме поріг у 30% дедалі частіше використовують як орієнтир для оцінки навантаження на бюджет. Це правило має давню історію: його пов'язують із родинними бюджетними дослідженнями кінця XIX століття. У 1969 році поправка Брука обмежила орендну плату в державному житлі 25% доходу мешканця, а у 1981 році Конгрес підняв цю межу до 30%, за даними Міністерства житлового будівництва та міського розвитку (HUD). Гарвард, втім, називає цей поріг недосконалим і зауважує, що для людей з високими доходами він може завищувати реальне навантаження.
Серед причин, які пояснюють ситуацію, дослідники називають розрив між витратами і заробітками. За період з 2019 по 2024 рік медіанні витрати орендарів на житло зросли на 38%, тоді як доходи, за цими даними, підвищилися лише на 28%. Частка орендарів із доходом понад 75 000 доларів, які витрачають на житло понад 30% доходу, зросла на 4,1 пункту і досягла 14%.
Серед власників житла ситуація також неоднорідна. У 2024 році 31% власників із доходом від 45 000 до 74 999 доларів належали до категорії обтяжених витратами, а за рік їхня частка зросла на 1,1 пункту. Серед власників із доходом менше 30 000 доларів близько трьох чвертей несуть надмірне навантаження, і з 2019 року цей показник підвищився на 5,7 пункту.
Тема житла, яка стає болючою для дедалі ширшого кола американців, не є новою. Ще у 2010 році політик Джиммі Макміллан балотувався на посаду губернатора Нью-Йорка з платформою «Оренда надто висока» (Rent Is Too Damn High). У 2011 році сам Макміллан опинився під загрозою виселення з квартири з регульованою орендою, де платив 872,96 долара на місяць. Нинішні дані показують, що проблема виходить за межі найбідніших верств і все частіше стосується тих, кого традиційно вважали середнім класом.