Касові збори фільмів жахів перевищили 1,3 мільярда доларів, і за цим бумом стоїть ремесло, яке рідко потрапляє в заголовки. Спеціальні спецефекти та незалежні художники з гриму створюють кров, рани та сцени насильства вручну, а не лише за допомогою комп'ютерної графіки. Саме ці майстри роблять так, щоб глядач повірив у кадр.
Фахівці з практичних ефектів описують роботу як ретельний процес, у якому кожен матеріал підбирається під конкретну сцену: густота рідини, колір, як вона стікає по шкірі та тканині й як виглядає на камері. Фальшива кров має бути достатньо реалістичною, щоб вона не руйнувала ілюзію, і водночас безпечною для акторів. Тому склад рідини, її в'язкість і спосіб нанесення перевіряють заздалегідь, часто на тестових зйомках.
Розмова з творцями показує і контраст. Попри зростання загального доходу жанру, значна частина майстрів працює в умовах, які не відповідають масштабу індустрії. Незалежні художники часто беруть замовлення на окремі проєкти, мають обмежений бюджет і не завжди отримують визнання, якого заслуговує їхня праця. Саме цей розрив між фінансовим успіхом фільмів і становищем тих, хто створює їхні найвпізнаваніші деталі, стає головною темою історії.
Практичні ефекти також залишаються важливою альтернативою цифровим технологіям. Для багатьох режисерів фізична кров і реквізит дають акторам живішу реакцію на знімальному майданчику, а глядачам відчуття достовірності. Водночас майстри визнають, що поєднання традиційного гриму з комп'ютерною обробкою стало звичайною практикою, і межа між ними з кожним роком стирається.