Українці входять у зиму на тлі атак, через які в окремих регіонах країни вже зникало електропостачання. Психологиня Наталія Харіна звертає увагу, що в таких умовах багато людей відчувають так звану очікувану тривогу, тобто страх перед уявними найгіршими сценаріями майбутнього, а не лише реакцію на те, що відбувається зараз.
За словами фахівчині, після чотирьох років повномасштабної війни тривога часто живить сама себе. Людина постійно перевіряє новини, накопичує запаси і все одно відчуває, що вона незахищена. Саме тут, пояснює Харіна, важлива ключова різниця: підготовка має завершення, а страх — ні. Коли ви зробили конкретний крок, наприклад, придбали павербанк або запас води, можна поставити позначку і перейти до наступного. Тривога ж не має межі, і кожна нова перевірка новин лише розширює коло уявних загроз.
Практичні кроки, які назвала психологиня, стосуються побутових речей. Це павербанки, запас води, альтернативне освітлення, варіанти опалення, засоби зв’язку, ліки та план дій для всієї родини. Такі заходи, на її думку, дають реальне відчуття опори, адже відповідають на конкретні питання: що зробити, якщо зникне світло, як зігрітися взимку, як залишатися на зв’язку з близькими й хто в родині за що відповідає. Коли відповіді записані або обговорені заздалегідь, у критичну мить не доводиться вигадувати рішення під тиском.
Харіна радить поділити своє життя на три частини: те, що відбувається зараз, те, до чого можна підготуватися, і те, що перебуває поза контролем. Фокусуватися варто на першій і другій категоріях, а третю, за її словами, визнати і не намагатися контролювати. Абсолютної безпеки під час війни досягти неможливо, тому мета полягає не в ній, а в почутті керованості ситуацією. Людина, яка розуміє межі свого впливу, менше витрачає сил на марне передбачення того, на що вона все одно не може вплинути.
Психологиня також пропонує встановити для себе практичний горизонт дій, наприклад, один тиждень або один місяць. Такий часовий відрізок допомагає не розпорошувати сили на нескінченні «а що, якщо», а зосередитися на конкретних завданнях, які реально виконати в найближчий період. Після завершення такого циклу можна оцінити зроблене і спокійно визначити наступні кроки.
Окремо Харіна наголошує, що жити звичайним життям не є легковажністю. Зустрічі з друзями, плани на майбутнє, святкування — усе це, на її думку, важливо для психологічної стійкості. Стійкість потребує щоденних доказів того, що життя триває між тривогами, і кожен такий момент працює проти відчуття безнадії. Важливо не відкладати радість до моменту, коли «стане спокійніше», адже такого моменту може не бути.
Головна порада психологині полягає в тому, щоб готуватися через дії, але не проживати заздалегідь важкі обставини емоційно. Такий підхід дозволяє зберегти ясність мислення і не втратити контроль над власним життям, навіть коли зовнішні умови залишаються складними. Підготовка стає опорою, а не джерелом постійного напруження.