Україна навчилася ухвалювати рішення за дні, а іноді й години, але швидка реакція не замінює розуміння того, куди рухається держава. Про це йдеться в колонці, присвяченій потребі довгострокового планування. Автор наголошує: війна не створила проблему короткого горизонту планування, а лише зробила її помітнішою і дорожчою.
За роки незалежності Україна мала воєнні доктрини, стратегії національної безпеки, програми розвитку Збройних сил та економічні стратегії. Однак документ сам по собі не створює систему. Показовим є порівняння з Польщею, яка ще у 1992 році визначила членство в НАТО стратегічною метою. Попри зміну президентів, урядів і політичних сил, напрям залишався незмінним, країна послідовно проводила реформи і у 1999 році стала членом Альянсу.
В Україні євроатлантичний курс був задекларований багато років тому, але його реалізація залежала від політичного циклу. Змінювалися президенти, а разом із ними — формулювання, пріоритети, а іноді й сам напрям. Навіть коли членство в НАТО було офіційною метою, між деклараціями та практичними рішеннями залишався розрив. Альянс роками наголошував на необхідності реформувати оборонне планування, закупівлі, управління ресурсами та оборонну промисловість, але частина цих змін затягувалася або виконувалася частково.
Окремо згадується радикальний розворот 2010 року, коли Україна законодавчо перейшла до позаблоковості, а Харківські угоди продовжили перебування російського Чорноморського флоту в Криму. Ці приклади демонструють, що правильна ціль у документі нічого не гарантує, якщо за нею не йдуть бюджетні рішення, реформи, закупівлі, підготовка людей і конкретні спроможності держави.
Після 2022 року Україна продемонструвала здатність швидко змінювати правила, коли це стає питанням виживання. Один із найяскравіших прикладів — безпілотники. Приблизно за півтора року держава ухвалила близько двадцяти законів і нормативних актів, які спростили допуск БПЛА до експлуатації, їх закупівлю та списання, а також прибрали частину бар'єрів для виробників. За даними уряду, вже у 2023 році українські компанії виробили, а держава закупила у сто разів більше дронів, ніж у 2022-му.
Водночас постає незручне питання: чому бар'єри, які вдалося прибрати за півтора року, почали по-справжньому прибирати лише тоді, коли безпілотники стали критично необхідними на фронті. Ще ширший приклад — система оборонних закупівель. До повномасштабного вторгнення закупівлі озброєння були розподілені між різними структурами Міністерства оборони, а процес залишався складним і забюрократизованим. Централізовану Агенцію оборонних закупівель створили лише у червні 2022 року, вже після того, як країна увійшла у найбільшу війну у своїй сучасній історії.
Автор нагадує, що війна для України почалася не 24 лютого 2022 року, а 2014-го. У держави було вісім років, щоб готуватися до сценарію, в якому війна стане значно масштабнішою. Тому питання не лише в окремих дронах чи конкретних процедурах, а в тому, чому систему, яка мала забезпечувати армію озброєнням у випадку великої війни, почали фундаментально перебудовувати вже під час цієї війни.
Оборону неможливо планувати у відриві від інших сфер. Для нарощування власного виробництва озброєння потрібна стабільна енергетика, для розвитку технологій — інженери, наука й освіта. Демографія визначає, скільки людей країна матиме для економіки, армії та виробництва, а стан економіки — скільки ресурсів держава зможе спрямовувати на безпеку. Саме тому країні потрібен не набір окремих стратегій, які існують паралельно, а спільна довгострокова рамка, з якої випливають секторальні рішення.
Це не означає, що держава повинна сьогодні детально розписати, якою Україна буде через десять чи двадцять років. За цей час зміняться технології, обставини, бюджети, а частина нинішніх припущень виявиться хибною. Але довгострокова рамка має відповідати на кілька базових питань: куди ми рухаємося, які спроможності для цього повинні створити і що потрібно починати робити вже зараз. Проблема не вирішиться появою ще однієї стратегії до 2035 чи 2040 року — великі державні цілі мають отримати конкретні строки, показники, ресурси і відповідальних.