Технологія, яка сьогодні лежить в основі камер у смартфонах, ноутбуках і автономних автомобілях, могла б назавжди залишитися в лабораторії. Про це пише один із її розробників, який у 1990-х очолював створення «камери на чіпі» в Лабораторії реактивного руху NASA (JPL). Йдеться про комплементарний метал-оксид-напівпровідниковий (CMOS) сенсор зображення, який замінив громіздкі компоненти камер крихітним напівпровідниковим чипом. Нині у світі щороку виробляють близько семи мільярдів таких сенсорів.
Але винахід — лише початок. Перетворити державне фінансування наукової розробки на продукт, яким користуються мільярди, допоміг закон Бай-Доула, ухвалений 1980 року. Він дозволив університетам, дослідницьким лабораторіям, неприбутковим організаціям і малим підприємствам зберігати патентні права на винаходи, створені за федеральні кошти. Саме цей механізм трансферу технологій відкрив шлях від лабораторії до ринку.
До ухвалення закону уряд зазвичай володів винаходами, розробленими в університетських лабораторіях. Однак станом на 1980 рік менш ніж 5% із приблизно 28 тисяч державних патентів були ліцензовані для комерційного використання. Багато перспективних розробок так і не стали продуктами. Закон Бай-Доула змінив ситуацію: відтоді університетський трансфер технологій допоміг заснувати понад 21 тисячу стартапів, розробити більш ніж 200 нових ліків і вакцин та приніс майже 2 трильйони доларів економіці США.
Після створення камери на чіпі в JPL автор разом із доктором Сабріною Кемені заснував Photobit Corporation, щоб вивести технологію на ринок. Вони отримали ексклюзивну ліцензію від Каліфорнійського технологічного інституту, який керує JPL і володів патентними правами згідно із законом Бай-Доула. Ця ліцензія дала впевненість, потрібну для залучення інвестицій, і дозволила вдосконалити сенсор та переконати виробників електроніки перейти на нову, незнайому технологію.
Сьогодні ця система опинилася під загрозою. Кілька федеральних агенцій США розглядають реформи правил фінансування досліджень та інтелектуальної власності. Одна з агенцій пропонує надати їй більшу роль у ліцензуванні запатентованих винаходів, створених за її кошти, замість того щоб залишати ці рішення установам, як це передбачено законом Бай-Доула. А представник однієї з федеральних дослідницьких агенцій пішов далі, запропонувавши взагалі відмовитися від цієї рамки.
Такі зміни можуть звучати як суто процедурні, але успішний трансфер технологій залежить від передбачуваних правил. Дослідники, університети, інвестори та компанії повинні бути впевнені, що умови фінансування й інтелектуальної власності залишаться стабільними протягом усього тривалого процесу виведення винаходу на ринок. Автор наголошує: перш ніж змінювати ці правила, політики мають переконатися, що не створюють перешкод для перетворення ранніх розробок на реальні продукти.
Успішні стартапи приносять користь платникам податків і державі через робочі місця, покращення здоров’я та громадську безпеку. Більші компанії часто купують такі стартапи, коли технологія та ринок уже перевірені, що додає цінності економіці. Нічого з цього не сталося б без закону Бай-Доула, який об’єднав інтереси дослідників, університетів, стартапів, інвесторів і великих компаній у спільній меті — перетворювати наукові відкриття на практичні технології.
Коли команда розробляла камеру на чіпі, ніхто не міг передбачити всіх способів її майбутнього використання. Саме здатність дивувати, на думку автора, є однією з найбільших переваг закону Бай-Доула. Тож політикам варто зберегти систему, яка довела свою ефективність, замість того щоб лагодити те, що не зламано.