У канцелярському суді штату Делавер розпочався розгляд позову Albertsons проти Kroger — справа, яка визначатиме, що насправді означає обіцянка покупця докласти «будь-яких і всіх зусиль» для отримання дозволу регуляторів на злиття. Йдеться про угоду вартістю $24,6 млрд, укладену у 2022 році, яку зрештою заблокували американські регулятори.
Історія почалася з незвично жорсткого формулювання контракту. Зазвичай компанії, домовляючись про злиття, зобов'язуються докласти «розумних максимальних зусиль» для схвалення — тобто просто «спробувати». Kroger же погодилася вжити «будь-яких і всіх дій», необхідних для отримання дозволу. Юристи називають це зобов'язанням «пекло або повінь»: воно покладає на покупця значно важчий тягар. Albertsons, за логікою позову, сприйняла це як сигнал, що Kroger справді готова виконати контракт до кінця.
«Повінь» прийшла у грудні 2024 року. Того самого дня федеральний суддя в Орегоні задовольнив клопотання Федеральної торгової комісії про блокування злиття, а суддя у Сіетлі зробив те саме в позові, поданому генеральним прокурором штату Вашингтон. Наступного дня Albertsons розірвала угоду й подала до суду на Kroger.
Тепер обидві сторони представили свої аргументи в Делавері, і суд має вирішити, чи справді Kroger зробила все можливе для виконання контракту. За підрахунками позивача, компенсація може перевищити $8 млрд. Іронія в тому, що Albertsons наполягатиме: Kroger поставила власний фінансовий результат вище за контрактні зобов'язання.
Позиція Kroger, судячи з поданих документів, полягатиме в тому, що компанія «дуже, дуже, дуже старалася». Вона витрачала значні кошти на просування угоди і мала всі економічні стимули її закрити, але скептичні регулятори адміністрації Байдена так і не переконалися, що запропоновані плани захистять конкуренцію та споживачів. Kroger, найімовірніше, заявить: нас не можна звинувачувати за політично вмотивовані дії інших.
Albertsons наполягає: контракт однозначний, і старанності недостатньо. Навіть колишній генеральний директор Kroger Родні Макмаллен під присягою визнав, що компанія погодилася зробити все, чого вимагає контракт. Стандартна стратегія для усунення антимонопольних застережень — виділити нового конкурента, продавши частину магазинів, приватні марки, виробничі майданчики та інші активи. Але продати треба саме ті об'єкти, які дозволять створити життєздатний бізнес, що його споживачі сприймуть як реальну альтернативу.
Albertsons стверджує, що Kroger навіть не намагалася цього зробити. Замість того щоб визначити, що продати для створення нового конкурента, компанія зосередилася на тому, що ніколи не продасть. Іншими словами, об'єднана компанія залишила б собі найцінніші активи Kroger, а новій фірмі дісталися б залишки. Суд і ФТК дійшли висновку, що така конкуренція буде недостатньою.
Позивач також звертає увагу на систему винагород керівництва. Топменеджери могли отримати бонуси до шести посадових окладів, якби злиття відбулося і водночас було досягнуто цільових фінансових показників. Це, за версією Albertsons, стимулювало керівників чинити опір продажу цінніших магазинів та активів, навіть ціною зриву угоди.
Окремо сторони уникають пояснень щодо кадрових змін. Макмаллен, який був головою та CEO Kroger протягом більшої частини боротьби за схвалення, і його фінансовий директор Гері Міллерчіп пішли з компанії в ключові моменти процесу. Відхід Макмаллена пояснили невизначеними питаннями особистої поведінки, Міллерчіпа — привабливою новою посадою в Costco. Справжня причина звільнення Макмаллена досі не розкрита.
Утім, усе це не має затуляти головного питання, яке вирішує суд Делавера. Це не референдум про характер Макмаллена, корпоративну культуру Kroger чи жадібність її керівників. Це справа про контракт. Kroger дала конкретну, незвично вимогливу обіцянку вжити «будь-яких і всіх дій», необхідних для схвалення злиття. Albertsons каже: коли ці дії стали надто дорогими — коли Kroger зрозуміла, що доведеться продавати магазини й активи, які вона хотіла зберегти, — компанія відступила. Kroger наполягатиме, що витратила чимало коштів, мала найкращих радників і зробила все розумне, але їй завадили регулятори. Відповідь Albertsons очевидна: старанності було недостатньо, адже контракт вимагав довести справу до кінця.