Російські війська суттєво змінили тактику повітряних атак на Україну, перейшовши від класичних «Шахедів» до реактивних безпілотників, які розвивають швидкість від 300 до 600 км/год. Це стало відповіддю на падіння ефективності старих дронів із двигуном внутрішнього згоряння до 10-20% після того, як Україна вибудувала дієву систему малої протиповітряної оборони.
За даними керівника відділу безпілотних технологій Фонду Сергія Притули Кирила Люкова, росіяни вже почали переобладнувати пускові майданчики для запуску нових моделей — «Герань-3», «Герань-4», дронів-ракет «Герань-5» та «Бандеролей». Окремі майданчики створюються безпосередньо біля державного кордону України, що скорочує час підльоту цілей.
Першою реактивною модифікацією, яку почали фіксувати в українському небі, стала «Герань-3» на базі планера «Герань-2» із турбореактивним двигуном тяговою потужністю 80 кгс. Вона розвивала швидкість до 370 км/год. Згодом ця модель стала перехідною платформою до масової появи «Герань-4» зі збільшеним планером і двигуном потужністю 160 кгс, яка працює на швидкостях 400-600 км/год.
Саме зростання швидкості дало ворогу можливість нарощувати застосування реактивних дронів, поки Україна адаптує засоби протидії. Росія користується тим, що ефективність цих безпілотників залишається досить високою, збільшуючи кількість виробів і запусків. Водночас противник намагається максимально локалізувати виробництво, хоча частина компонентів, зокрема турбореактивні двигуни китайської компанії Telefly, залишається закордонною.
Головна проблема для українських сил протиповітряної оборони — швидкість повітряної цілі. Вона суттєво скорочує час на реакцію та створює додаткові труднощі для ураження. Класичні дрони-перехоплювачі втрачають ефективність через обмеження пікової швидкості та часу перебування в повітрі, а зенітно-ракетні комплекси залишаються дефіцитним засобом через брак ракет-перехоплювачів та їхню вартість.
Попри складність, реактивні БпЛА уже вдається уражати. Є успішні випадки застосування дронів-перехоплювачів, хоча мультироторними перехоплювачами такі цілі наразі вражають радше у виняткових випадках. Один зі способів — перехоплення на віражах і поворотах, коли «Герань-4» втрачає швидкість. Дієвим засобом залишаються переносні зенітно-ракетні комплекси, ефективність яких залежить від відстані, висоти польоту цілі, підготовки екіпажів і наявності бойового досвіду. Їх доводиться модернізовувати та дооснащувати тепловізійними прицілами й допоміжними системами.
Мобільні вогневі групи з кулеметним озброєнням, як і раніше, обмежені прицільною дальністю та швидкістю реагування на швидшу ціль. Для об'єктового захисту одним із робочих варіантів залишаються автоматизовані турелі з кулеметним озброєнням. Ефективними є і зенітні установки з розривними набоями, прицільна дальність яких може досягати 2,5 км.
Паралельно триває пошук реактивних перехоплювачів для протидії новій загрозі. Серійного рішення наразі немає через складність масштабування реактивних двигунів і вартість готового виробу. На швидкостях 400-600 км/год зростають вимоги до операторів, тому одним із напрямів розвитку є автоматизація всього процесу — від запуску та виходу в район цілі до автозахоплення й автоматичної детонації.
У перспективі пріоритетом залишаються відносно недорогі ракети-перехоплювачі малого радіусу дії, які дозволять працювати по широкому спектру повітряних цілей — від «Герань-4» до «Бандеролей» і навіть крилатих ракет. При цьому поява реактивних дронів не означає, що Україні потрібно повністю перебудовувати систему протиповітряної оборони. Вона й надалі залишається комплексом сил і засобів у межах малої ППО та бойових порядків уздовж лінії фронту.
Система виявлення вже достатньо ефективно працює з новими загрозами. Головне питання зараз — засоби ураження та перебудова бойових порядків і розрахунків із різними типами озброєння відповідно до потенційних цілей противника. Нарощування радарного поля та інших сенсорів виявлення залишається постійним завданням, адже навіть найкращий засіб протидії не спрацює без своєчасного виявлення, точного цілевказання та наведення.
Є побоювання, що ворог перейде на більш аеродинамічні платформи, завдяки чому крейсерська та максимальна швидкості зростуть ще більше. Двигун, який встановлюється на «Герань-4», має більший потенціал, ніж зараз може реалізуватися у зв'язці із шахедоподібним планером. Тому не виключено, що швидкості таких дронів надалі зростатимуть, що вимагатиме від України подальшої адаптації систем протиповітряної оборони.