Кримінальна комедія «Добре, що мама не знає» виходить на великі екрани після восьми років роботи. За цей час команда пережила пандемію COVID-19, повномасштабне вторгнення та загибель колег. Завершувати фільм довелося, збираючи людей із фронту й з-за кордону, шукаючи фінансування та повертаючись до матеріалу, який знімали ще до великої війни. Про це режисер Саша Литвиненко і продюсер Євгеній Литвиненко розповіли в інтерв’ю Wave.
За словами Саші Литвиненка, він ніколи не думав, що фільм не буде завершено. Попри спалах COVID-19, команда відчувала, що картину буде зроблено, і всі чекали на її продовження. Коли стало відомо, що знімальний процес можна відновити, були раді і актори за кордоном, і ті, хто залишався в країні. Євгеній Литвиненко вважає, що шлях стрічки був складним і тернистим: команда стикалася з форс-мажорами, зокрема хворобами учасників, зокрема режисера, який мав температуру півтора місяця. Після початку повномасштабного вторгнення значна частина команди пішла добровольцями на фронт, частина виїхала за кордон і там влаштувалася. Спроби відновити зйомки почалися у 2022 році, але реальна можливість продовжити роботу з’явилася лише у 2023-му. Зібрати всіх знову, за словами продюсера, було непросто.
Бюджет фільму Євгеній Литвиненко оцінив у 8,7 мільйона гривень. Фінансування забезпечили підтримка Державного агентства України з питань кіно, власні ресурси команди та інвестиції. Продюсер також розповів про спробу краудфандингу на платформі Kickstarter, яку він готував три з половиною місяці. Метою було зібрати 150 тисяч доларів, насамперед на рекламну кампанію та вихід на міжнародну аудиторію в США, Канаді та Великій Британії. Умови платформи передбачають, що якщо потрібна сума не набрана, кошти повертаються внескодавцям. Ця спроба не досягла мети, однак, як зазначив Євгеній Литвиненко, це був цікавий досвід. Паралельно він писав листи до Казначейства та Міністерства фінансів, пояснюючи, чому проєкт має отримати державну підтримку в умовах війни, коли основні ресурси спрямовуються на потреби Збройних сил України.
Щодо гонорарів, продюсер наголосив, що головним викликом стала девальвація гривні та зміна економічних умов. За його словами, команда принципово не зменшувала оплату через війну: актори та кастинг-агенти дякували за те, що їхні гонорари залишилися щонайменше на тому самому рівні, що й до повномасштабного вторгнення. На окремих позиціях проводилася індексація та погоджувалися нові умови оплати. У підсумку, за його словами, всі отримали заробіток у повному обсязі, і жодних погоджених гонорарів не було скорочено.
Говорячи про поширення стрічки, Євгеній Литвиненко повідомив, що команда працює над кількома форматами. Один передбачає переклад і дубляж фільму для закордонного глядача, інший — покази для діаспори, які можуть приводити й місцевих глядачів. Це можуть бути разові події або два-три покази в окремому місті, радше культурний захід за участі творчої команди. Остаточні плани продюсер обіцяв озвучити пізніше.
Окремий емоційний вимір стрічці надає те, що актори Павло Лі, Юрій Феліпенко та каскадер Костянтин Агапов не дожили до прем’єри. Саша Литвиненко підтвердив, що у фільмі є епізод за участі одного з них, який після їхньої загибелі набув іншого змісту, однак деталі режисер вирішив не розкривати до прем’єри. Сам Павло Лі, за словами братів, перебував в Ірпені, коли місцеві мешканці намагалися евакуюватися спочатку автомобільними колонами, а потім потягом, доки обстріли не закрили й цей шлях. Саша Литвиненко згадував, що їхні останні розмови стосувалися передусім того, що відбувалося з кожним з них у ті дні.