На Варшавському безпековому форумі 2026 року НАКО за підтримки МЗС експонувала російський ударний дрон «Герань-2» та зразки західної мікроелектроніки, знайденої в збитих російських безпілотниках. Серед компонентів були деталі виробництва США, Німеччини, Японії, Тайваню та інших країн. Організатори пояснили, що мова йде не лише про технічне питання, а й про геополітику та безпеку, адже західні лідери не завжди приділяють достатньо уваги тому, як Росія створює та вдосконалює цю зброю.
Метою експозиції було показати еволюцію російських дронів — від «Шахеда» до реактивних «Гераней», зокрема «Герані-5». За даними української воєнної розвідки, нова модель має довжину близько 6,5 метра, бойову частину вагою 90 кілограмів і крейсерську швидкість 450–600 км/год, тобто удвічі більшу й швидшу, ніж у «Герані-2». Автори матеріалу наголошують, що «Герань-5» — це вже інший рівень загрози.
Одна з умов такого стрімкого розвитку російського озброєння — іноземні компоненти. Вони були і в старих моделях, і не зникають у нових модифікаціях російських дронів. Де саме ці компоненти з'являються і як перекрити їхній потік, вивчають державні структури, громадські організації та журналісти-розслідувачі в Україні й за її межами.
Розслідування OCCRP показало, що понад сотню компонентів, виявлених у «Герані-2», виготували близько двадцяти європейських компаній. Окремий аналіз торговельних даних зафіксував 672 поставки до Росії санкційних компонентів цих компаній у період із січня 2024-го до березня 2025 року. У торговельних записах фігурували 178 компаній, переважно з Китаю та Гонконгу. Автори застерігають, що ці цифри потрібно розрізняти: одні стосуються компонентів, знайдених в уламках дронів, інші — поставок, зафіксованих у торговельних даних. Розслідування не встановило, що названі європейські виробники порушували санкції або безпосередньо експортували продукцію до Росії, однак показало, наскільки складно перекрити доступ російського військового виробництва до іноземних технологій. Китай є джерелом низки компонентів для російських безпілотників, зокрема двигунів, модемів і електроніки.
Найважливішим, за словами авторки, є замкнене коло військово-технологічної співпраці. Іран передав Росії технології та ліцензії на виробництво «Шахедів». Росія роками застосовувала ці дрони проти України, масштабувала виробництво й удосконалювала конструкцію, а тепер сама постачає Тегерану безпілотники та, за повідомленнями, ділиться розвідувальними даними. Президент України Володимир Зеленський у березні 2026 року заявляв, що іранські «Шахеди», які застосовують на Близькому Сході, містять російські компоненти.
Авторка, яка модерувала панель «Війна на два фронти: як західні технології підживлюють противників», поставила західним спікерам — Кіту Келлогу, Майклу Карпентеру, Девіду О'Саллівану та Бену Воллесу — пряме запитання: чи можуть вони навести приклад, коли Україна та її європейські партнери спільно створили зброю завдяки такому ж амбітному об'єднанню технологій. Україна виробляє дедалі більше дронів, Європа надає фінансову та військову допомогу, але, за її словами, фінансування партнерів не означає доступу до технологій, які могли б відкрити для українського оборонно-промислового комплексу нові можливості й принести прорив на фронті.
Колишній міністр оборони Великої Британії Бен Воллес звернув увагу на це протиріччя, поставивши під сумнів рішення не передавати Україні раніше технології PAC-3 — американські ракети для комплексів Patriot. Він закликав європейських і американських партнерів активніше ділитися технологічними розробками з Україною та використовувати заморожені російські активи для підтримки української оборонної промисловості. Водночас, як зазначає авторка, це поки лише заклики, і навіть коли Україна доводить здатність швидко впроваджувати інновації, доступ до частини критичних технологій і виробничих можливостей партнерів залишається обмеженим.
Звідси висновок: Україні потрібні не лише кошти на закупівлю готової зброї, а й спільні дослідження та розробки, передача технологій, доступ до критичних компонентів і виробничих можливостей партнерів. Це, за логікою тексту, допоможе Києву швидше створювати рішення для власної оборони, а партнерам — отримувати практичний досвід і технології, перевірені в реальній війні.
Символічно й те, що під час експозиції на форумі у Польщі за збігом обставин запускали тренувальну тривогу, адже Варшава вже перебуває в зоні досяжності російських реактивних «Гераней». Від Калінінграда до Варшави приблизно 280 кілометрів по прямій. У вересні 2026 року російський дрон влучив у локомотив пасажирського поїзда Київ—Варшава приблизно за два кілометри від польського кордону. Цей інцидент, за словами авторки, нагадав, що наслідки російських атак і розвиток далекобійних безпілотників — не абстрактна проблема, віддалена від Європи.
Щоб змінити ситуацію, авторка вважає потрібними системнішу перевірку ланцюгів постачання, аналіз фінансових потоків, ефективнішу взаємодію держав і бізнесу та готовність передавати Україні технології, необхідні для оборони. Росія та її партнери, на її думку, вже показали, чого можна досягти, об'єднуючи технології, і настав час, щоб Україна та її союзники діяли не менш ефективно.