Wireva

GoDaddy закликає створити спільний рівень ідентифікації для ШІ-агентів

Керівник GoDaddy стверджує, що ШІ-агенти потребують відкритого стандарту перевірки ідентичності, подібного до DNS, інакше агентна економіка розпадеться на закриті екосистеми.

Матеріал підготовлено за допомогою ШІ під редакційною відповідальністю Haydamax OÜ.

Керівник стратегії та юридичний директор GoDaddy Джаред Сайн стверджує, що автономним ШІ-агентам бракує надійного способу розпізнавати, кому можна довіряти. Без спільного рівня ідентифікації, на його думку, нове покоління інтернету ризикує розділитися між кількома конкуруючими платформами та закритими екосистемами, а сама ідея агентної економіки може обернутися плутаниною й шахрайством.

Автор нагадує, що подібна проблема вже вирішувалася раніше. На ранніх етапах інтернету користувачі мали запам’ятовувати числові IP-адреси серверів. Система доменних імен, DNS, перетворила цю мережу на зрозумілий простір із названими адресами та довіреними ідентичностями. Такі закінчення, як.com,.gov і.edu, допомогли впорядкувати простір, а назви на кшталт і дали сайтам стабільну та впізнавану присутність. Сам DNS також сприяв довірі: без нього ім’я не могло б працювати як надійна комерційна ідентичність, адже користувач не мав би основи, щоб відрізнити справжній сайт від переконливої підробки.

Тепер, за словами Сайна, інтернет стоїть перед подібним переломним моментом через ШІ-агентів, які дедалі частіше діють самостійно в мережі. Їм потрібен спільний спосіб розуміти, з ким або з чим вони взаємодіють. GoDaddy долучилася до створення відкритого стандарту Agent Name Service, або ANS, який тепер є проєктом Linux Foundation. Автор наголошує, що оскільки DNS уже забезпечує ідентифікацію для вебу та електронної пошти, його можна адаптувати і для ШІ-агентів.

Практичне значення, за його словами, полягає в тому, що ANS допоможе агентам відрізняти легітимні сервіси від імітацій до переказу грошей, передачі даних чи завершення угод. Агент має змогу публічно визначити іншого агента, перевірити, хто за ним стоїть, і підтвердити, на які дії він уповноважений. Приклади, які наводить автор, стосуються подорожей і покупок: ШІ-агент для бронювання авіаквитків має переконатися, що працює з офіційною системою авіакомпанії, а агент для покупок має перевірити справжність продавця, платіжного провайдера та служби доставки.

Окрему загрозу Сайн описує як ризик підміни інтересів, навіть без очевидного шахрайства. Він приводить приклад компанії, яка використовує ШІ-агента для вибору постачальників. Постачальник може купити цього агента, зберегти програмне забезпечення та доменне ім’я, але підштовхнути систему рекомендувати власну продукцію. Для бізнесу, який користується агентом, нічого не змінюється на вигляд, однак система вже діє не повністю в інтересах клієнта. Без спільного рівня перевірки компанії, за його словами, можуть не мати надійного способу помітити такі зміни. ANS, на його думку, дозволяє визначити, хто керує ШІ-агентом, чи відповідає його програмне забезпечення зареєстрованій версії і чи не змінилися власник або софт.

Автор визнає, що деякі компанії вже створюють способи взаємодії агентів, особливо у сфері платежів і логістики. Проте, за його словами, співпраця всередині кількох комерційних екосистем не є відкритим глобальним стандартом. Якщо ідентичність машин залишиться набором закритих протоколів, агентна економіка розвиватиметься в приватних «silo»: агенти однієї компанії працюватимуть найкраще з її партнерами та платформами. Сайн порівнює це з історією інтернету, який виріс завдяки спільній інфраструктурі, яку не контролювала жодна компанія, і вважає, що наступний етап потребує такої ж відкритості.