Саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС), що відбувся на початку вересня в Бішкеку, перетворився на головну подію тижня для країн, які прагнуть переглянути світовий порядок. До столиці Киргизстану з’їхалися лідери держав, що разом представляють значну частину населення планети, — від президента Росії Володимира Путіна та прем’єра Індії Нарендри Моді до голови Китаю Сі Цзіньпіна та іранського президента Масуда Пезешкіана. Головною особливістю зустрічі стала відсутність представників західних країн, що лише підкреслило роль організації як альтернативного майданчика для діалогу.
Колись маловідома структура, заснована на початку 2000-х для вирішення прикордонних питань між Китаєм, Росією та центральноазійськими республіками, сьогодні перетворилася на впливове об’єднання. До її складу входять також Індія, Пакистан, Іран та низка країн-спостерігачів. Експерти звертають увагу, що ШОС дедалі частіше позиціонує себе як форум для держав, незадоволених домінуванням Заходу в міжнародній політиці, економіці та безпеці. Саме тому прибуття лідерів до Бішкека супроводжувалося безпрецедентною увагою преси та дипломатичних кіл.
Окрему увагу спостерігачі приділили заявам учасників. За повідомленнями, Путін у своїх виступах акцентував тему миру та стабільності в Євразії, тоді як Моді порушував питання України, що свідчить про різні пріоритети навіть усередині самого об’єднання. Китайський лідер Сі Цзіньпін, своєю чергою, намагався представити ШОС як інструмент для зміцнення регіональної співпраці, що не спрямований проти конкретних держав, але на практиці дедалі більше сприймається як противага західним альянсам.
Аналітики зазначають, що зростання ролі ШОС відображає глибші зміни в глобальній архітектурі. Якщо раніше ключові рішення ухвалювалися за участю США та Європи, то тепер дедалі більше країн Азії, Близького Сходу та Африки шукають альтернативні платформи для координації дій. Китай, який є найпотужнішою економікою об’єднання, намагається зберегти за собою роль головного архітектора цього процесу, використовуючи ШОС для просування власного бачення багатополярного світу.
Водночас саміт продемонстрував і внутрішні суперечності організації. Різні позиції щодо війни в Україні, економічних санкцій та темпів дедоларизації залишаються предметом напружених дискусій. Індія, попри тісні зв’язки з Росією та Китаєм, продовжує балансувати між Заходом і Сходом, що робить її позицію в ШОС особливо чутливою. Іран, який нещодавно став повноправним членом, додає організації геополітичної ваги, але водночас ускладнює пошук консенсусу через власні конфлікти із західними державами.
Для Киргизстану, який приймав саміт, ця подія стала можливістю підкреслити власну роль у регіональній дипломатії, попри скромні економічні масштаби країни. Бішкек, як і інші столиці Центральної Азії, опинився в центрі конкуренції між великими державами, що шукають союзників у стратегічно важливому регіоні. Спостерігачі наголошують, що подальший розвиток ШОС залежатиме від того, чи зможуть її учасники перетворити декларації про співпрацю на конкретні економічні та безпекові проєкти, здатні конкурувати з ініціативами Заходу.
Підсумовуючи, можна сказати, що бішкекський саміт став черговим свідченням того, що світ рухається до багатополярності, де жоден центр сили не може диктувати правила одноосібно. ШОС, попри всі внутрішні розбіжності, перетворюється на символ цього переходу, а її подальша еволюція визначатиме баланс сил у Євразії на десятиліття вперед.