Селище Добрянка на Чернігівщині, розташоване за 76 кілометрів від обласного центру, має унікальну географію: державний кордон із Білоруссю проходить тут через городи місцевих жителів, а деякі колодязі опинилися на території сусідньої країни. З вікон окремих будинків видно білоруське село Піддобрянка. До 2022 року місцеві ходили до Білорусі, як до себе додому, відвідували родичів, які є майже в кожній сім'ї. Пункт пропуску, розташований за 100–200 метрів від селища, закрили для автомобілів ще 2020 року через карантин, а з 24 лютого 2022-го — і для пішоходів.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії Добрянка та інші села однойменної громади опинилися в тилу російських окупаційних військ. Трасою М-01, єдиною дорогою державного значення поблизу, російські колони рухалися в напрямку Чернігова. Зупинили їх біля села Великі Осняки, де відбувся перший бій. Деокупація Чернігівщини завершилася 3 квітня 2022 року, але для місцевих 39 днів ізоляції стали випробуванням. Голова Добрянської громади Світлана Бицько пригадує, що тоді люди не вірили в можливість бойових дій: «Ми відчували десь халепу, бо не усвідомлювали, що це може відбутися, не вірили. Але це відбулося одного ранку». За її словами, нинішня ситуація відрізняється — тепер такої поблажливості не буде.
Під час блокади, щоб вижити, добрянці ходили по допомогу до білорусів. На сусідній території розгорнули намети Червоного Хреста, де роздавали гарячі страви та гуманітарні набори, працювали медики й священник. За словами Бицько, щодня туди приходило до 300 людей. У критичних випадках українців доправляли до лікарень Гомельської області. Одній місцевій дівчині довелося народити в Гомелі. 22-річна Анастасія, ім'я якої змінено з міркувань безпеки, розповідає, що 2 березня відчула різкі болі на дев'ятому місяці вагітності. Місцеві фельдшери порадили звернутися до намету Червоного Хреста за кордоном. Там викликали швидку, і жінку доправили до пологового будинку, де вона провела тиждень. Палата коштувала 150 євро на день, коштів не було. Головний лікар пропонував дати інтерв'ю білоруським пропагандистським медіа в обмін на допомогу, але Анастасія відмовилася. Нині вона з донькою понад рік мешкає в одній із країн Європи, де займається лікуванням та адаптацією дитини.
До початку 2026 року місцеві не стикалися з проявами бойових дій, доки в громаді не почали вибухати російські дрони. Тези про ймовірний новий наступ із Білорусі лунали щороку з дня деокупації, але їх не сприймали серйозно. Ситуація змінилася 17 квітня 2026 року, коли президент України Володимир Зеленський повідомив, що в прикордонних районах Білорусі розбудовують дороги в напрямку України та облаштовують артилерійські позиції. Відтоді подібні повідомлення лунають регулярно, а вздовж дороги до білоруського кордону можна побачити «зуби дракона».
Молодь із Добрянки виїжджає, не бачачи перспектив через близькість до Білорусі. Літні люди згадують Радянський Союз і хвалять Олександра Лукашенка. Водночас усі пам'ятають 39 днів, коли селище було відрізане від світу. Попри закритий пункт пропуску та регулярні вибухи дронів, життя тут триває — люди облаштовують побут, спілкуються з рідними через інтернет і сподіваються, що нового наступу не буде. Голова громади наголошує: якщо загроза стане реальністю, готовність буде іншою, ніж у 2022 році.