Компанії, що перебувають під контролем приватного капіталу, стоять перед боргом приблизно у 300 мільярдів доларів, який має бути погашений у 2028 та 2029 роках. Водночас фонди приватного капіталу не можуть вчасно продати свої активи, і тепер, за оцінкою автора матеріалу, шукають джерела фінансування серед звичайних інвесторів, зокрема через пенсійні рахунки.
За даними PitchBook, фонди приватного капіталу зазвичай планують вийти з інвестицій за три–п’ять років, однак близько 30 відсотків усіх активів уже понад шість років лежать на їхніх балансах, що є історичним максимумом. Причина в погіршенні результатів: розміщення на біржі або продаж іншим компаніям стали складнішими, і покупців майже не видно. Ця ситуація ускладнює і стратегію фондів, і їхню здатність повертати кошти інвесторам.
Друга проблема пов’язана з боргами. Майже весь цей борг був рефінансований у 2020 та 2021 роках, коли процентні ставки були близькими до нуля. Тепер його доведеться переоформлювати під значно вищі ставки. Поєднання двох проблем, на думку автора, свідчить про складну ситуацію для індустрій приватного кредитування та приватного капіталу. Якщо традиційні джерела фінансування не спрацьовують, галузь шукає альтернативні джерела, і одним із них, за словами автора, можуть стати приватні інвестори.
Зміни в тому, хто може вкладати кошти в приватні активи, відкривають такий шлях. Раніше право інвестувати в приватний капітал мали лише так звані досвідчені інвестори, а правила, що регулювали інструменти для утримання таких продуктів, останнім часом пом’якшили. Тепер приватні кредити та приватний капітал з’являються у фондах ETF і взаємних фондах, а також у нових продуктах, зокрема перпетуалах, які популярні серед приватних інвесторів. Окремо автор згадує, що приватне кредитування поступово проникає в пенсійні плани 401(k) за ініціативою Білого дому, який подає це як спосіб «демократизувати доступ до приватних активів».
Головна претензія автора полягає в тому, що справедливу ціну таких активів важко визначити. Вони не котируються на біржі, тому їхню вартість неможливо порівняти з ринковою ціною. Традиційно експерти витрачають місяці на перевірку кожного активу перед IPO або продажем іншій компанії. За словами автора, очікувати, що приватні інвестори проведуть такий аналіз рідких активів за години чи хвилини, не реалістично.
До складності оцінки додаються високі витрати. Традиційна структура комісій «2 та 20», тобто два відсотки від активів під управлінням і 20 відсотків від прибутку, за припущенням автора, неминуче перейде на приватних інвесторів у тій чи іншій формі. Для порівняння, середній коефіцієнт витрат ETF на великі компанії становить 0,2 відсотка. Як приклад автор наводить фонд приватного кредитування WisdomTree з тикером HYIN, річна вартість управління якого становить 4,34 відсотка. Це означає, що фонд має заробити понад 4,34 відсотка на рік, щоб інвестор просто вийшов на нуль.
Ще один ризик автор пов’язує з тим, що приватні активи занижують власний ризик. Кліфф Асness назвав це «відмиванням волатильності». Продукт може подаватися як такий, що має ризик низькооблігаційного інструменту, тоді як насправді поводиться як акції малих компаній. Автор також нагадує, що восени заможні інвестори, які вважали такі фонди безпечним місцем для збереження коштів, просили повернути гроші з кількох BDC та інших фондів приватного кредитування. Частину запитів на вилучення відхилили понад дозволений договором рівень, і це показало, що інструмент, схожий на депозит, виявився значно ризикованішим, ніж очікувалося.
Підсумовуючи, автор вважає, що непрозорість, високі витрати, обмеження на виведення коштів і відмивання волатильності створюють серйозну загрозу для приватних інвесторів, якщо вони купують такі продукти як довгострокові безпечні інвестиції для пенсійних заощаджень. Він закликає уважно ставитися до таких пропозицій. Думки, висловлені в авторській колонці, належать лише автору.