Стратегія міністра фінансів США Скотта Бессента, яка передбачає подолання боргового навантаження через прискорення економічного зростання, наштовхується на серйозні математичні обмеження. Як зазначають економічні аналітики, утримання темпів зростання на рівні 3% на рік є малоймовірним, оскільки вимагає майже подвоєння продуктивності праці в умовах повільного розширення робочої сили.
Проблема полягає у структурі економічного зростання. Зростання ВВП залежить від двох ключових факторів: збільшення кількості робочої сили та підвищення продуктивності. В умовах старіння населення та обмеженої імміграції приріст робочої сили в США сповільнюється. Це означає, що практично все зростання має забезпечуватися за рахунок продуктивності, яка наразі зростає значно повільнішими темпами.
За розрахунками, для досягнення стійкого зростання на рівні 3% продуктивність праці мала б зростати приблизно вдвічі швидше, ніж це відбувалося протягом останніх десятиліть. Історичні дані свідчать, що такі темпи спостерігалися лише в окремі періоди, зокрема після Другої світової війни та в епоху технологічного буму 1990-х років. Однак тоді вони супроводжувалися унікальними демографічними та технологічними умовами, які складно відтворити штучно.
Критики стратегії наголошують, що покладання на зростання як основний інструмент скорочення боргу без реалістичного плану підвищення продуктивності перетворюється на математичну фантазію. Без структурних реформ, масштабних інвестицій в освіту, інфраструктуру та інновації, а також без змін у податковій та регуляторній політиці, розрив між бажаними та фактичними темпами зростання лише збільшуватиметься.
Ситуація ускладнюється тим, що боргове навантаження США продовжує зростати. Обслуговування боргу потребує дедалі більших видатків з бюджету, що скорочує простір для маневру в інших сферах. Якщо зростання не прискориться, уряд змушений буде або підвищувати податки, або скорочувати видатки, або вдаватися до монетарного фінансування, що несе ризики для стабільності цін.
Економісти зазначають, що подібні стратегії «зростати з боргів» уже застосовувалися в інших країнах і здебільшого не давали бажаного результату. Успішні приклади скорочення боргового навантаження зазвичай поєднували помірне зростання з фіскальною консолідацією та структурними реформами. Саме тому експерти радять не розглядати зростання як єдиний інструмент вирішення боргової проблеми.
Для України, яка також стикається зі значним борговим навантаженням і потребою у повоєнній відбудові, цей досвід є особливо повчальним. Покладання лише на економічне зростання без урахування демографічних реалій та потреби в продуктивності може призвести до розчарувань. Натомість фахівці наголошують на важливості збалансованого підходу, який поєднує стимулювання зростання з відповідальною бюджетною політикою та інституційними реформами.